Лідія Платонівна Деполович народилася 14 (27) листопада 1869 р. в селі Ковчині на Чернігівщині в родині священника і законовчителя місцевої земської школи Платона Григоровича Деполовича.

Її дитячі роки минули в рідному селі. Після закінчення школи Лідія в 1885 р. вступила до Чернігівської жіночої гімназії, яку закінчила 1893 р. Педагогічний шлях розпочала в Количівці (нині село Чернігівського району), де вчителювала протягом 1893–1901 рр., а потім до 1908 р. була вчителькою Ковчинської земської школи.

У 1909 р. Лідія Деполович переїхала до Чернігова й викладала у школах міста. До 1922 р. працювала вчителем 5‑ї Радянської школи, а потім учителювала у 18‑й Українській школі імені М. Коцюбинського.

Влітку 1909 р. Л. Деполович обвінчалася з Прокофієм Митрофановичем Чмелем, котрий походив із заможних селян с. Количівки. У 1911 р. у них народився син Євген. Та сімейне життя не склалося, і практично зразу ж після народження сина подружжя припинило стосунки, хоча офіційно розлучення було оформлене лише у 1920 р.

На початку 1920‑х рр. на території України була встановлена радянська влада. Однак в умах ще панував дух національного відродження 1917–1920 рр. Мабуть, цей дух і спонукав Лідію Деполович до підручникотворення. Адже навчальних книг, які б відповідали принципам доступності, народності, природовідповідності, всебічного розвитку особистості (тобто принципам, про які йшлося на ІІ Всеукраїнському учительському з’їзді 1917 р.) справді бракувало.

Педагогічний стаж Л. Деполович на 1923 р. склав рівно 30 років. Професійних надбань і спостережень за цей час накопичилося чимало, і Лідія Платонівна взялася за складання посібників для навчання грамоти. Її інтереси зосередилися на проблемах методики навчання у початковій школі. Вона працювала над методами навчання читанню й письму, розвитку усного мовлення дітей, досліджувала питання вдосконалення майстерності вчителя. Вона склала свій авторський буквар «Нумо читати!», який побачив світ у Державному видавництві України в 1926 р. і був рекомендований як базовий підручник для початкової освіти. Продовженням букваря стала “Перша читанка” (1928 р.).

Після переїзду до Києва у 1927 р. Л.  Деполович займалася методичною роботою. Вона співпрацювала з відомими педагогами того часу – Олександром Астрябом (1879–1962), прихильником розвивального навчання, і Олександром Музиченком (1875–1937), одним із засновників національної системи освіти в Україні, носієм гуманістичних засад діяльності школи та вчителя.

Разом з О.  Астрябом у 1928 р. уклала “Математичний задачник”. У співавторстві з О.  Музиченком упродовж 1930–1937 рр. було видано кілька букварів.

Л.  Деполович також створювала підручники для навчання дорослих. Її “Буквар для шкіл грамоти” видавали з 1936 р. до 1963 р.

Проте вершиною науково-методичної діяльності Л. Деполович став авторський буквар 1938 р. та відповідна методика «Як навчати грамоти за букварем Л. П. Деполович». Цей буквар – справжній довгожитель серед підручників. До 1956 р. він видавався аж 19 разів! Загальний наклад склав понад 12 мільйонів примірників! А повноколірне останнє видання можна безумовно вважати своєрідним шедевром не тільки педагогічної а й друкарської майстерності. Методика навчання читанню й послідовність вивчення літер були настільки вдалими, що цей буквар адаптували для навчання незрячих дітей (1948). Букварна частина, розроблена Л.  Деполович, стала основою українського букваря, який видавали в Канаді від початку 1950‑х до 1965 р. (10 видань).

Отже, у 30 – 60‑х рр. ХХ ст. підручники Л. Деполович були одними з найпоширеніших в Україні. Їх тиражі сягали до 1 000 000 примірників на рік. За букварями Лідії Платонівни навчилося читати не одне покоління українських школярів.

Під час нацистської окупації Києва Л.  Деполович вела особистий щоденник, у якому розповідала про те, чому не змогла евакуюватися, про хаос у місті влітку-восени 1941 р. й перші дні окупації, трагедію Бабиного Яру, побутове життя киян.

Л.  Деполович померла 20 березня 1943 р. на 74‑му році життя в окупованому Києві. Авторку букваря поховали на Солом’янському кладовищі. Під величним хрестом на її могилі члени родини й земляки влітку 2017 р. встановили скромний надгробок.

Пам’ять про видатного педагога-методиста, авторку українського букваря свято бережуть її земляки. У Ковчині, де народилася й виросла Л.  Деполович, одна з кращих вулиць названа її ім’ям, а в місцевому історико-краєзнавчому музеї розміщено експозицію, присвячену родині Деполовичів.

27 січня 2010 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України ім’я Лідії Деполович було присвоєне Ковчинській школі.

Література:

Лідія Платонівна Деполович (1869–1943) : (біобібліогр. покажч.) / упоряд. і вступ. стаття Н. М. Халімон, С. М. Спутай; наук. ред. О. Б. Коваленко; бібліогр. ред. О. М. Устіннікова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2017. – 32 с. («Відомі особистості Куликівщини»; Вип. 1).

Халімон Н. М. Педагогічна і науково-методична діяльність Л. П. Деполович (1869– 1943 рр.) : дис. … канд. пед. наук: спец. 13.00.01 “Загальна педагогіка та історія педагогіки” / Халімон Наталія Миколаївна. – Київ, 2014. – 219 с.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8