Біографія М. І. Демкова
Михайло Іванович Демков народився 12 березня 1859 р. на хуторі Скринному Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Прилуцький район Чернігівської області) в дворянській сім’ї. Як більшість дворянських дітей, здобував початкову освіту вдома, вивчав французьку мову, якою оволодів настільки досконало, що міг не тільки читати й писати, а й перекладати. Іноземні мови він вивчав протягом усього життя, знав англійську, німецьку, іспанську, грецьку, латинську, данську та ін. В 11 років вступив до 2-го класу Ніжинської гімназії при Історико-філологічному інституті князя Безбородька, яку закінчив у 1877 р. із срібною медаллю. Оскільки виявляв здібності та інтерес до математичних дисциплін, дирекція гімназії рекомендувала його до вступу на фізико-математичний факультет Київського університету Св. Володимира.
Під час навчання в університеті у Михайла Демкова виявилася схильність до наукової праці. І хоча його інтереси були досить широкими (філософія, психологія, педагогіка, ботаніка, фізика, хімія, історія мистецтва), дисертаційну роботу він виконував на здобуття вченого ступеня кандидата природничих наук.
У 1882 р. розпочав педагогічну діяльність учителем фізики, географії та природознавства в Чернігівській жіночій гімназії. Поряд із викладацькою роботою продовжував самостійно вивчати іноземні мови. Саме знання мов надавало йому змогу знайомитися із зарубіжними науковими й педагогічними виданнями, що сприяло розширенню кругозору та обізнаності з низки дисциплін. Публікації М. І. Демкова того часу свідчать про його велику й копітку роботу із зарубіжними джерелами. Так, за американськими джерелами він видав статтю «О преподавании физики и химии в Северо-Американских Соединенных Штатах» (1882).
1882 рік позначився ще однією подією в житті Михайла Івановича – обранням дійсним членом Товариства дослідників природи, чому сприяла його перекладацька робота та статті з природознавства.
Поряд з педагогічною діяльністю М. І. Демков деякий час займається редакторською, виконуючи функції редактора неофіційної частини газети «Черниговские губернские ведомости», де друкуються і статті на теми науки, культури та освіти.
З 1885 р. педагог працює викладачем фізики та природничих науку Глухівському учительському інституті. Цей період його життя позначений великим творчим піднесенням. Численні публікації («Бактерии и их роль в заразных и эпидемических болезнях» (1885), «Питание и дыхание растений» (1886), «Постоянство вещества, сохранение и источники энергии» (1888), «Способы разселения растений» (1889), «Воздух и вода и их значение для человека» (1890), «Новейшия применения и изобретения в области электричества и звука» (1892), «О питании и дыхании домашних животных» (1893) та ін.) приносять наукове визнання і популярність серед широких кіл громадськості.
Досвід роботи у вищій школі спонукав ученого до деяких висновків. Так, його не задовольняє традиційне викладання у вузі, і свої зусилля він спрямовує на пошуки власного стилю навчання студентів. Творчий підхід до справи допомагає виявити недоліки в методиці викладання, що знайшло відображення в статтях «Об злементарном преподавании естествоведения» («Педагогический сборник», 1890), «Значение естествознания и научное его преподавание» («Педагогический сборник», 1891), «К вопросу о методике естествоведения» («Естествоведение и география», 1896). Проблемі створення навчального кабінету з природознавства, його оформленню й використанню в практичній діяльності М. І. Демков присвятив статтю «Училищний кабинет» («Русский начальний учитель», 1888). Беручись за розв’язання конкретних завдань методичного характеру, Михайло Іванович водночас наголошує на необхідності створення цілісної методики викладання природознавства, в якій педагоги відчували нагальну потребу.
Крім методичних питань, увагу М І. Демкова привертають і питання історії педагогіки. Набуваючи власного педагогічного досвіду, вивчаючи твори вітчизняних і зарубіжних педагогів, він доходить висновку, що недосліджені проблеми неможливо розв’язати без ґрунтовного аналізу надбань попередніх поколінь. Щоб заповнити прогалини вітчизняної історії педагогіки, в 1887 р. вчений розпочинає велику працю «История русской педагогики», в якій намагається проаналізувати нагромаджений іще з часів запровадження християнства на Русі досвід у справі навчання та виховання дітей і молоді. Ця робота була певною мірою новаторською, оскільки попередники Михайла Івановича у своїх дослідженнях («Очерки по истории педагогики» К. В. Єльницького та «Очерки по истории воспитания и обучения с древнейших до наших времен» Л. М. Модзалевського) більше ознайомлювали читачів з історією зарубіжної педагогіки, ніж вітчизняної.
Учений дуже відповідально поставився до задуму: зібрав і опрацював величезну кількість документів, архівних матеріалів, цінних і рідкісних рукописів з приватних колекцій. Над першою частиною «Истории…» працював більш як сім років. У 1895–1896 рр. праця вийшла друком у додатку до журналу «Гимназия». Окремою книжкою була видана у 1896 р. Наступного року вийшла друга частина «Истории…», що хронологічно охоплювала XVIII ст. Вчений почав збирати матеріал для третьої частини, яка мала висвітлювати історію педагогіки XIX ст.
Щоб мати доступ до київських архівів і бібліотек, Михайло Іванович вирішує переїхати до Києва і влаштуватися викладачем педагогіки в університеті. Він висловлює готовність скласти іспит на звання магістра. Проте відповіді на свій запит йому довелося чекати довго. Лише у 1898 р. з Петербурга надійшов дозвіл на безоплатну викладацьку практику в університеті. Погодитися на таку пропозицію учений не міг, бо мав на утриманні сім’ю: дружину, сина і доньку. Пошуки іншої викладацької роботи в Києві також не дали позитивних результатів. Усе це спричинило перерву в роботі над третьою частиною «Истории…». Аби матеріал не лежав марно, М. І. Демков приймає рішення видати книжку «Русская педагогика в главнейших ее представителях. Опыт историко-педагогической хрестоматии» (Москва, 1898).
Наукова діяльність Михайла Івановича цього періоду не обмежується історико-педагогічною проблематикою. Його хвилюють також проблеми виховання, дидактики, утвердження педагогіки як науки. Бажаючи висловити власне ставлення до цих проблем, він розпочинає іншу велику працю «Система воспитания», окремі розділи якої («О принципах науки воспитания», «Педагогические правила и законы», «Педагогические гипотезы и теории, их историческое и современное значение») публікуються в журналі «Педагогический сборник» у 1898—1900 рр.
Педагогічна система за Демковим є лише засобом для досягнення певної мети. Залежно від поставленої мети цей засіб може дати різні результати. Це і всебічно та гармонійно розвинена людина, і виховання раба. Визначаючи мету своєї педагогічної системи, М. І. Демков звертав увагу на гармонійний розвиток особистості. Він стверджував, що людину потрібно виховувати для досягнення ідеалів «Истины, Добра и Красоти», беручи до уваги при цьому індивідуальні й національні особливості.
Активна наукова діяльність педагога була перервана 1900 р. у зв’язку з призначенням на посаду директора народних училищ спочатку Вологодської губернії (1900–1901), а згодом – Нижегородської. Ця робота поглинала весь час. Ситуація змінилася із призначенням 29 січня 1905 р. директором Московського учительського інституту, де М. І. Демков одночасно читав лекції з педагогіки та її історії. З відновленням наукової діяльності вийшла друком третя частина «Истории русской педагогики» (1909).
У московський період життя вченого вийшла друком низка його підручників та посібників з історії педагогіки: «Очерки по истории русской педагогики» (1909), «Краткая история педагогики» (1910), «Педагогика западноевропейская и русская. Педагогическая хрестоматия» (1911), «История западноевропейской педагогики» (1912). Метою творчої роботи Михайла Івановича було забезпечення всіх, хто навчається в учительських семінаріях та інститутах, педагогічних класах жіночих гімназій та інститутів, а також слухачів педагогічних курсів при міських училищах навчальною літературою з історії педагогіки, яка знайомила б їх з творами чи перекладами творів видатних мислителів, педагогів, з основними педагогічними течіями і розвитком педагогічної думки. В «Истории западноевропейской педагогики» М. І. Демков проаналізував стан педагогічної науки за рубежем, розкрив історію навчання і виховання на різних етапах розвитку суспільства, простежив трансформацію педагогічних ідей, течій і теорій. При цьому він намагався розкривати причини виникнення тих чи інших педагогічних течій, розглядати розвиток педагогічних явищ у тісному взаємозв’язку з філософськими течіями, показувати роль видатних осіб у розвитку педагогічної науки. Слід зазначити, що історико-педагогічні праці Демкова не втратили свого значення й нині, вирізняючись з-поміж інших багатим фактологічним матеріалом та оригінальними висновками автора.
М. І. Демков уперше зібрав, опрацював і проаналізував величезний матеріал з історії освіти й школи в Україні та Росії, розкриваючи ці процеси у взаємозв’язку та взаємозалежності, оскільки тогочасна Україна була частиною Російської імперії. При цьому неодноразово наголошував на впливі української освіти на російську, запозиченні росіянами певних ідей і положень української педагогіки. Як він стверджував, навчальна література, що видавалася в Росії, ґрунтувалася на запозиченнях з українських підручників XVII–XVIII ст. А організація українських шкіл була своєрідним прикладом для шкіл Російської імперії.
У своїх історико-педагогічних працях М. І. Демков переконливо показав прагнення українського народу до знань, його самобутню національну освіту та культуру. Водночас неодноразово наголошував на різноманітних перешкодах з боку російського царату щодо розвитку освіти українців. Спираючись на історичні факти, доводив, що рівень української культури в минулому був не нижчим за загальний рівень освіти та культури Європи відповідного періоду. Особливо показовими щодо цього були часи Київської Русі. Михайло Іванович зазначав, що чимало думок педагогічного характеру містили давньоруські збірники «Пчела», «Измарагд», «Златоуст».
Порівняльний аналіз стану вітчизняної та зарубіжної педагогічної науки дав підстави вченому зробити висновок, що вітчизняна педагогічна думка не може стояти осторонь загального світового педагогічного процесу, невід’ємним складником якого вона виступає. Тому своїм завданням він вважав прилучення вчителів та науковців-педагогів до тих науково-педагогічних проблем, які хвилювали їхніх зарубіжних колег.
Знання іноземних мов допомогло вченому опрацювати при підготовці своїх творів величезний масив англійської, німецької, французької та інших літератур. Безперечну цінність являє собою ґрунтовна бібліографія, що містить праці вітчизняних і зарубіжних авторів.
Окрему групу історико-педагогічних досліджень Михайла Івановича становлять праці, в яких висвітлюються життя та діяльність видатних педагогів. Серед них – М. Смотрицький, І. Гізель, Л. Баранович, І. Галятовський, Є. Славинецький, С. Полоцький, Г. С. Сковорода, К. Д. Ушинський, М. І. Пирогов та ін. Одночасно з цим він готував підручники з педагогіки: «Курс педагогики для учительских институтов, высших женских курсов и педагогических классов женских гимназий» (1907–1908), «Учебник педагогики для учительских семинарий, женских гимназий и народних учителей», «Начальная народная школа, ее история, дидактика и методика» (1911). Ці підручники витримали по кілька видань (до п’яти і більше). Саме за ними вивчали педагогіку студенти інститутів народної освіти і педагогічних інститутів України до 1922 р.
М. І. Демков розрізняв наукову (теоретичну) і практичну педагогіку, вважав, що наукова відноситься до практичної так, як чиста наука до прикладної. Він стверджував, що емпіричний матеріал є необхідною основою для побудови теоретичної педагогіки. Гіпотези стимулюють дослідження педагогічних фактів і явищ, а емпіричним шляхом здобуте правило може бути вираженням закономірних зв’язків між педагогічними явищами. Педагогіка, як і всяка наука, в своєму розвитку проходить декілька етапів. Спочатку в ній переважають емпіричні правила, і лише потім вона здатна сформулювати закони, привести їх в єдину систему. Намагання сформулювати свої закони – тенденція розвитку кожної науки. Педагогіка як наука стає тим досконалішою, чим менше в ній емпіричних правил.
Одним зі складників педагогічної діяльності М. І. Демкова була популяризація педагогічних знань. З цією метою він написав посібники «Начальная педагогика для учащихся в народных школах и для грамотных крестьян» (1913), «Начальная география для народных школ» (1913) та ін.
У 1919 р. вчений повернувся в Україну. Працював у м. Ніжині інструктором з народної освіти, брав участь в організації народного університету ім. Т. Г. Шевченка. У січні 1920 р. переїхав до Прилук Чернігівської області. Там працював в учительській семінарії, згодом (1921) реорганізованій в педагогічну школу, пізніше (1922–1925) – у педкурси, а з 1925 р. – у педтехнікум. Викладав, крім педагогіки, ще й гігієну дитячого росту і санітарію дитячих установ, загальні й спеціальні методи організації дитячого життя та праці, геологію, педологію, природознавство, географію; виконував обов’язки завідувача кабінету педагогіки.
Прилуцький період життя М. І. Демкова позначився значними матеріальними труднощами. Проте мізерна платня, неможливість забезпечити себе і свою родину найнеобхіднішим не зломили його творчої снаги. Він продовжував наукову роботу, співпрацюючи з досить відомими на той час ученими В. І. Масловим та О. М. Щербиною, які теж проживали в Прилуках.
Новою нивою наукових зусиль педагога стало краєзнавство. Як відомо, з початку 20-х років минулого століття в Україні воно дістало значного розвитку, набувши статусу державної справи. Без вивчення природних, історичних, економічних та побутових особливостей окремих регіонів республіки вважалося неможливим розв’язання економічних проблем на засадах нової соціалістичної системи. В ці роки побутувало переконання, що комуністи повинні насамперед вивчати свою країну, її особливості, щоб знати, як будувати майбутнє економічне життя. Наукові засади краєзнавчої роботи, до якої, до речі, були залучені широкі верстви населення, розробляли українські вчені – спеціалісти з різних галузей (природознавства, історії, етнографії, демографії та ін.).
У листопаді 1926 р. за ініціативи М. І. Демкова при місцевому краєзнавчому музеї, заснованому В. І. Масловим, було створено Секцію наукових працівників, що налічувала 15 осіб. Керувало секцією бюро під головуванням Михайла Івановича. Вона проводила велику науково-просвітницьку діяльність. Окремі її члени брали участь у підготовці географічного словника Прилуччини, в роботі інших секцій музею. Михайлу Івановичу доручили скласти історико-географічний опис Прилук. Він виконував також обов’язки члена редакційної колегії «Бюлетеня прилуцького окружного музею», де друкувалися результати наукових розвідок.
У 1927 р. М. І. Демкова обрали кореспондентом Українського науково- дослідного інституту педагогіки, і він мав змогу співпрацювати з відомими українськими вченими Я. А. Мамонтовим, Я. Ф. Чепігою, Я. П. Ряппо. Він активно популяризував педагогічні знання: виступав на з’їздах учителів, педагогічних курсах, конференціях та нарадах, готував статті (на жаль, вони так і не були опубліковані).
Плідна педагогічна, громадська та науково-просвітницька діяльність ученого була помічена й оцінена. У 1927 р. йому присвоїли звання професора педагогіки, а в 1929 р. – заслуженого професора.
Ідейні переконання М. І. Демкова, незважаючи на бурхливі соціально- політичні перетворення в країні, майже не зазнавали змін протягом життя.
Він ніколи не належав до жодної з партій, усі сили віддавав розвиткові педагогічної науки та освіти.
Помер Михайло Іванович Демков 27 березня 1939 р.
Найповніше педагогічна діяльність і творча спадщина вченого представлені у низці статей Н. І. Бєлкіної та її дисертаційному дослідженні «Освітня діяльність і педагогічні погляди М. І. Демкова (1859—1939)». Публікації дослідниці і лягли в основу написання цієї статті.
Самоплавська Т. О. Демков Михайло Іванович / Т. О. Самоплавська // Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. / за ред О. В. Сухомлинської. – Київ : Либідь, 2005. – С. 129–134.
Анонси та оголошення
18.03.2023
Шановні колеги!
Запрошуємо взяти участь у роботі круглого столу «Сучасні технології візуалізації колекцій цифрових освітніх ресурсів (до Всеукраїнського фестивалю науки). Захід відбудеться 17 травня 2023 р. у Державній науково-педагогічній бібліотеці України імені В. О. Сухомлинського НАПН України у змішаному форматі.
18.03.2023
Шановні колеги!
Запрошуємо до участі в засіданні круглого столу «Науково-методичні засади інформаційно-аналітичного супроводу цифрової трансформації освіти і педагогіки» (до Всеукраїнського фестивалю науки). Захід відбудеться 17 травня 2023 р. у Державній науково-педагогічній бібліотеці України імені В. О. Сухомлинського НАПН України за допомогою онлайн сервісу Google Meet.
