Микола Дмитрович Ярмаченко народився 6 вересня 1928 р. в с. Черемошні Поліського (Хабенського) району Київської області. Школу закінчив на відмінно. У 1947 р. вступив до Київського державного педагогічного інституту імені О. М. Горького на дефектологічний факультет. Після отримання диплома (1951) продовжив навчання в аспірантурі за спеціальністю «сурдопедагогіка», яку закінчив у 1954 р. Кандидатську (1954) й докторську (1969) дисертації захистив з цієї ж спеціальності.

З 1954 до 1973 р. працював у Київському державному педагогічному інституті імені О. М. Горького: асистентом (1954–1956), старшим викладачем (1956–1959), завідувачем кафедри дефектології (1959–1965), завідувачем кафедри сурдопедагогіки (1965–1970), проректором з навчальної роботи (1968–1973).

З грудня 1973 р. М. Д. Ярмаченка призначено директором Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР, яким він керував понад 21 рік. Відтоді предметом наукових пошуків Миколи Дмитровича стали питання методології, теорії та історії педагогіки.

М. Д. Ярмаченко очолив Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР, коли в ньому працювало лише 120 наукових співробітників. Бажаючи зосередити зусилля наукового колективу на вирішенні актуальних проблем педагогічної теорії та практики, Микола Дмитрович ініціював створення нових лабораторій, у результаті чого інститут зростав кількісно. Так, у 1993 р. в ньому вже працювало 280 науковців, серед яких 17 докторів і 151 кандидат наук. Істотно за цей час зросла і кількість аспірантів. Тривалий час Микола Дмитрович очолював інститутську вчену раду із захисту кандидатських і докторських дисертацій.

Значною віхою у творчому житті Миколи Дмитровича став березень 1974 р., коли його обрали членом-кореспондентом АПН СРСР, а в березні 1982 р. – дійсним членом цієї ж академії. Близько 10 років (з 1976 р.) він був членом Президії цього провідного центру науки.

Враховуючи авторитет Миколи Дмитровича Ярмаченка серед науковців та педагогів-практиків, 16 червня 1992 р. постановою Кабінету Міністрів його було затверджено дійсним членом-засновником Академії педагогічних наук України і водночас призначено президентом‑організатором Академії. 18 листопада 1992 р. загальні збори Академії обрали Миколу Дмитровича першим президентом Академії педагогічних наук України. Він був також членом ученої ради АПН із захисту докторських і кандидатських дисертацій. Присутність його на таких наукових засіданнях зобов’язувала виступаючого доповідати про своє дослідження з великою відповідальністю. Учений критично і водночас гуманно ставився до проблеми, яку захищав дисертант.

Під головуванням Миколи Дмитровича Академія педагогічних наук України пройшла важливий етап свого становлення. У цей час у системі Академії на базі Інститутів педагогіки та психології створювалися нові підрозділи: у 1993 р. – Інститути педагогіки і психології професійної освіти та дефектології; у 1994 р. – Науково-практичний центр політичної психології. Влітку 1994 р. директор Інституту педагогіки М. Д. Ярмаченко перейшов на постійну роботу до Президії АПН України. З грудня 1997 р. він був радником Президії АПН України та головним науковим співробітником Інституту педагогіки АПН України.

Микола Дмитрович – сильна особистість, для якої принципи педагогічної науки були механізмом щоденної його поведінки. В нього не було бажання пристосовувати наукові знання до розв’язання своїх індивідуальних завдань. Він усього себе віддав справі сурдопедагогіки і загальним питанням теорії та історії педагогіки.

Творчий доробок ученого становить понад 300 праць у галузі педагогіки. Це і підручники, і навчальні посібники із сурдопедагогіки та педагогіки для вищих навчальних закладів і середніх шкіл, монографічні праці і численні статті, присвячені принципу поєднання навчання з вихованням, продуктивною працею в освітніх закладах України. У нього була добре продумана система, що передбачала шляхи і засоби впровадження досягнень науки через експериментальні, базові, опорні школи та інші навчально-виховні заклади в масову практику.

Вагому частину спадщини М. Д. Ярмаченка становить низка праць з методики та історії сурдопедагогіки. Серед фахівців зі спеціальної педагогіки користуються популярністю його фундаментальні праці: «Свідомість у навчанні глухих учнів» (1963), «Виховання і навчання глухих дітей в Українській РСР» (1968), «Проблема компенсації глухоти» (1976), «Історія сурдопедагогіки» (1975) та ін.

Значну частину творчого доробку М. Д. Ярмаченка становить низка його праць з методології та теорії педагогіки. Учений порушував актуальні для певного періоду розвитку народної освіти питання, розробляв теми, що були на вістрі тогочасної освітньої політики. Зокрема, завдяки зусиллям та наполегливій праці Миколи Дмитровича побачили світ видання: «Актуальні питання педагогічної науки» (1978), «Народна освіта в Українській РСР» (1978), «Педагогіка. Підручник для студентів педінститутів та університетів» (1986), «Академія педагогічних наук України (п’ятиріччя становлення і розвитку)» (1997), «Педагогічний словник» (2001) тощо.

До вагомих результатів наукової діяльності вченого слід віднести створення праць з історії педагогіки, зокрема, тих, що висвітлюють педагогічну спадщину В. О. Сухомлинського. М. Д. Ярмаченко є найавторитетнішим фахівцем з питань макаренкознавства, автором досліджень «Сучасність педагогічної спадщини А. С. Макаренка» (1988), «Педагогічна діяльність і творча спадщина А. С. Макаренка» (1989) та багатьох інших публікацій на цю тему.

Значну увагу він приділяв питанням теорії методики виховання, змісту освіти, форм і методів навчання, забезпечення навчальних закладів професорсько-викладацьким складом, необхідною навчально-методичною літературою тощо.

М. Д. Ярмаченко має звання заслуженого діяча науки і техніки (1991), нагороджений орденами Дружби народів (1986), «За заслуги» III ступеня (1998), знаком «Антон Макаренко» (2005), багатьма медалями, а також Почесною Грамотою Верховної Ради України (2003).

Зусилля Миколи Дмитровича Ярмаченка проросли в багатьох його вихованцях дорогоцінними скарбами людяності, творчості й натхнення. Багато його аспірантів і докторантів стали відомими вченими. Серед них: Е. Е. Абібулаєва, Л. С. Бондар, Н. П. Дічек, Н. В. Єфіменко, І. В. Зайченко, В. В. Засенко, Г. М. Коберник, І. П. Колесник, М. В. Левківський, І. М. Лобурець, К. В. Луцько, Т. І. Мацейків, М. М. Окса, Т. О. Самоплавська, C. H. Філоненко, Л. І. Фомічова, М. К. Шеремет та ін. Він підготував велику кількість науковців, які продовжили його дослідницькі традиції.

Помер М. Д. Ярмаченко 24 травня 2010 р. Похований у Києві на Берковецькому цвинтарі.

Підготовлено за публікаціями:

Міхно, О. 90 років від дня народження Миколи Ярмаченка (1928–2010), українського вченого-педагога, засновника і першого президента Національної академії педагогічних наук України / Олександр Міхно // Справи сімейні. – 2018. – № 8. – С. 24–25. – (Педагогічний календар. Вересень 2018).

Шевченко, В. До 90-річчя від дня народження Миколи Ярмаченка (1928–2010) [Електронний ресурс] / Шевченко Володимир // Педагогічний музей України Національної академії педагогічних наук України : [сайт]. –Текст. дані. – [Київ], 2019. – Режим доступу: https://tinyurl.com/vt2tup4 (дата звернення: 11.12.19). – Назва з екрана.

Шевченко, С. М. Ярмаченко Микола Дмитрович / С. М. Шевченко // Інститут педагогіки 80 / АПН України, Ін-т педагогіки. – Київ, 2006. – С. 225–227.

Світлина:
https://tinyurl.com/vt2tup4