НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бібліотека це дзеркало і джерело духовної культури

Image
04060, Київ, М.Берлинського, 9 380 (44) 467-22-14 dnpb@i.ua Мапа проїзду
A A A

Афоризми

АФОРИЗМИ П. Д. ЮРКЕВИЧА

“Виховання повинно досягати мети, якої досягав би сам вихованець, якби він був зрілим.”

“Прежде всего, следует поднять человека на высоту, соответствующую его призванию, следует вочеловечить и воодушевить его, создать из него моральную силу добра и истины – и тогда он, моральная личность, самые нужды и способы их удовлетворения обратит в поводы и средства к самовоспитанию и к самостоятельному преуспеванию в мудрости и добродетели.”

“Учитель занимается не с умственным аппаратом воспитанника, а с его живой личностью.”

“Воля – це осердя нашої особистості. Ось чому формування волі, чи формування морально-доблесного характеру, є вищою метою виховання.”

“Педагогіка дає нам зрозуміти завдання виховання як справу вищу і святу,  як справу, яку було б недостойно виконувати, маючи почуття поденника або фабричного робітника.”

“Впливи педагога будуть для дитячої природи невимушеними і ніби спорідненими їй, і це тим більше, чим вони будуть розумнішими і величнішими.”

“Виховання повинно досягати мети, якої досягав би сам вихованець, якби він був зрілим. “

“Оскільки вибір способу життя і занять узагалі залежить від стану волі, від панівних душевних устремлінь, напрямків та інтересів, то мета виховання стосовно цього є : розвинути в душі вихованця різнобічну і рівномірну самодіяльність.”

“Вихователь зобо`язаний у кожному окремому випадку уявляти собі образ найдосконалішої людини і збагачувати його спостереженнями і міркуваннями.”

“Однією з найголовніших ознак правильного виховання є те, що в особистості людини нема нічого такого, що ображає суспільні звичаї.”

“Не суспільні звичаї,  не уміння жити на світі, не маса відомостей, не щастя, не користь (у всьому цьому сьогодні часто вбачають кінцеві цілі виховання), але розумна і добра людина – ось непорушна і беззаперечна мета виховання.”

“Великодушність і самозреченість, законослухняність і повага до прав інших людей, виконання даного слова, вірність обов`язку і зобов`язанням, справедливість і безкорисна любов – це такі явища морально-доблесного характеру, які схвалюються рішуче, безумовно, як вища досконалість, як доброчесність.”

“Навчання полягає в тому, що  вихователь пропонує дитині щось для споглядання і для міркування. Навчання набуває виховної сили тільки за чітко визначених умов. А саме: уривчасті відомості, як би вони не були корисні, розсіюють дух і ніби тягнуть його у різні боки, що шкідливо в моральному плані; навчання повинно розширювати розумовий світогляд вихованця, а також зосереджувати його на міцній незмінній основі. Такою основою, назавжди незмінною, можуть бути для розуму тільки морально-релігійні переконання.”

“Як навчання діє безпосередньо на розум, так виховання – на волю, викликаючи у вихованців певні приємні чи неприємні відчуття, не допускаючи одних відчуттів і повторюючи інші, і внаслідок цього плекаючи в них добрі звички і усуваючи в них можливість виникнення поганих нахилів.”

“Перед вихователем стоїть завдання то заохочувати, то вгамовувати душевні пориви, то зосереждувати вихованця, то розважати його, то зігрівати, то охолоджувати його серце, і тільки безпосереднє знайомство з індивідуальними властивостями вихованців може стати для нього керівництвом для дії. “

“Виховання дає внутрішньому чуттю дитини ясність, визначеність і чіткість, спонукаючи її часто згадувати свої думки і наміри і схиляючи її різними засобами до самоспостереження, яке становить, як бачимо, основу характеру.”

“Ми можемо пізнати цей світ, що протистоїть нашій свідомості як система  явищ, не залежна від нашого духу, створена й складена не нами. Ми відтворюємо реальні визначення буття в ідеальних визначеннях мислення. Ця діяльність пізнаючого духу була б ілюзією, або, щонайменше, містила б у собі незбагненне протиріччя, якби ідея, ідеальні зв’язки, ідеальний лад не входили до системи світу як передумови його життя та розвитку.”

“У визначенні ідеї філософія сягає висоти, до якої, мабуть, незвична наша буденна свідомість і яка може видатися науці позитивній. Що до неї належить особливо природознавство, цариною радше людських бажань та невизначених прагнень духу, ніж дійсного пізнання.”

“Якщо філософія силкується витлумачити явища світу, що лежить перед нами або розкривається в нас самих, через ідею й за допомогою ідеї, якщо вона розглядає явища світу як одкровення або втілення думки, якщо для неї ідея є джерелом, основою, законом і типом дійсності, що являє себе, то у цьому напрямі вона намагається пояснити й обґрунтувати те світоспоглядання, зародки якого знаходяться у кожній людській душі й яке з необхідністю передбачається релігійним та моральнісним життям людства.”

“Початком права є ідея справедливої віддяки… Право зовсім не йде услід за інтересами як тінь за тілом, а навпаки, це їхній суддя, воно є моральною культурою інтересів. Воно або підтримує інтереси, або припиняє із життя, якщо інтереси не мають внутрішньої гідності.”

“Наше серце має в собі всю безпосередність буття, первісно поставленого Богом. Тому можемо сказати, основа релігійної свідомості людського роду лежить у серці людини. Релігія не є щось стороннє для його духовної природи. Вона утворена на природному грунті.”

“Живі потреби люблячого серця, ще не охолодженого від досліду, побуджують його потреби і любити життя навіть там, де досвідчений розум не бачить нічого живого і натхненного. Людина починає свій моральний розвиток із рухів серця, яке завжди бажало би бачити благо, щастя, радісну гру життя, завжди бажало би зустрічати істоти радіючими, зігріваючими  одне одного теплотою любові, зв’язані дружбою і взаємним співчуттям. Лише в такій формі здійсненого всезагального щастя світ уявляється йому як те, що гідне існування.”

“Те, що може бути (ідея), переходить до того, що є (дійсність), через те, що мусить бути.”

АФОРИЗМИ ПРО П. Д. ЮРКЕВИЧА

“Вся педагогічна концепція  Юркевича ґрунтується на християнському богослов’ї та християнській антропології. Над ними підноситься релігійна філософія, що переростає в психологію. І тільки потім розгортається педагогіка і загальна навчальна теорія навчання”. В. І. Ільченко

“Філософські праці Юркевича, частково вміщені у провінційному й до того ж спеціальному духовному часописі, мало відомі навіть тим, хто  міг би оцінити їхню вартість”. В. Соловйов

“Юркевич – це той, хто з перших спроб визначив задачі виховання і освіти, виходячи з особливостей дитини.” А. Никольська

“Юркевич, конечно, был далеко выше своего времени, и не даром он имел влияние на Соловьева.  Можно только пожалеть, что замечательные работы Юркевича почти совершенно недоступны для читателя – они никогда не перепечатывались. Если придет когда-нибудь время, когда философские работы Юркевича будут собраны и перепечатаны, его глубокие воззрения  вновь оживут для русской мысли.” В. В. Зеньковский