НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бібліотека це дзеркало і джерело духовної культури

Image
04060, Київ, М.Берлинського, 9 380 (44) 467-22-14 dnpb@i.ua Мапа проїзду
A A A

Біографія І. М. Стешенка

Іван Матвійович Стешенко народився 24 червня 1873 р. в Полтаві. Його батько був відставним унтер‑офіцером, колишнім кріпаком князів Кочубеїв. Мати походила з роду дрібних полтавських міщан. І хоча сім’я була великою (4 сини і 5 дочок), батьки прагнули дати дітям ґрунтовну освіту. 1882 р. Іван вступив до Полтавської класичної гімназії, а 1892 р. – на історико‑філологічний факультет Київського університету, де навчався у професора Т. Д. Флоринського. В цей час він повною мірою розкрив свої здібності до літератури, історії та іноземних мов, які проявилися ще в гімназії. Його літературні твори та історичні розвідки вирізняються самостійністю мислення, творчим підходом, різноманітністю тематики. Стешенко‑студент виявив величезний інтерес до слов’янознавства, українознавства, ґрунтовно вивчав іноземні мови, перекладав українською поезії французьких, німецьких, болгарських авторів, брав участь у роботі літературно‑мистецького гуртка «Плеяда». Щире захоплення літературою та історією свого народу надихнуло юнака на написання драми «Мазепа», що вийшла друком у Львові 1896 р.

В університетські роки в Івана Стешенка сформувалися певні світоглядні переконання, отож він прилучився до активної політичної діяльності. Вступивши до української студентської громади, спочатку захопився радикалізмом М. П. Драгоманова, але з часом спільно з іншими однодумцями став на позиції К. Маркса. На початку 1896 р. навколо нього згуртувалася так звана «Група українських соціал‑демократів» (УСД), до якої увійшли М. М. Коцюбинський, Леся Українка, Олена Пчілка, П. Л. Тучапський та ін.

Група УСД тривалий час залишалася самостійною організацією. І. М. Стешенко й більшість його однодумців не приєдналися ні до створеної ще з 1891 р. в університеті Російської соціал‑демократичної групи Я. Ляховського і Б. Ейдельмана, ні до сформованого в березні 1897 р. «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» – передусім через те, що мали власні погляди на самовизначення України й роль української інтелігенції в цьому процесі.

1896 р. І. М. Стешенко закінчив університет і розпочав свою педагогічну діяльність у Фундуклеївській жіночій гімназії м. Києва. Проте невдовзі його заарештували за політичні переконання й після п’яти місяців ув’язнення вислали з Києва без права вчителювати і проживати в університетських містах. Протягом 1897–1900 рр. перебував на Чернігівщині разом з дружиною Оксаною Михайлівною (донькою видатного українського письменника М. П. Старицького), з якою побрався відразу після його виходу із в’язниці. Цей період життя Івана Матвійовича позначений плідною літературною, перекладацькою та науковою діяльністю. У 1899 і 1901 рр. вийшли друком збірки поезій І. М. Стешенка «Хуторні сонети» і «Степові мотиви». Темою його літературознавчих досліджень стала творчість І. П. Котляревського. У 1898–1900 рр. Іван Матвійович видав кілька спеціальних досліджень і критично відредагував його поему «Енеїда», а також вивчив усі варіанти перекладів «Енеїди» Вергілія іншими мовами. Наукова розвідка «Поэзия И. П. Котляревского» (Київ, 1898) дістала нагороду Петербурзької академії наук.

Не полишав І. М. Стешенко й політичної діяльності. В 1898 р. взяв участь у роботі нелегального з’їзду товариства «Молода Україна», члени якого згодом утворили різні політичні партії. Після повернення в 1900 р. до Києва був обраний членом «Старої Громади», національно‑культурницької організації. У подальшому входив до Української демократичної партії. В 1906 р. разом з більшістю членів групи УСД приєднався до Української соціал‑демократичної робітничої партії (УСДРП). Пізніше брав участь у роботі ради Товариства українських поступовців (ТУП) – нелегальної понадпартійної громадсько‑політичної організації, що діяла в Наддніпрянській Україні в 1908–1917 рр. Основні зусилля ТУПу були спрямовані на координацію українського національно‑визвольного руху в період наростання реакції в Російській імперії. Програма‑мінімум передбачала українізацію народного шкільництва, вивчення української мови, літератури та історії в середніх і вищих школах України, допущення української мови в громадських установах, суді та церкві.

Маючи заборону на викладацьку діяльність, І. М. Стешенко працював спочатку в управлінні Південно‑Західної залізниці в Києві, а згодом – особистим секретарем голови Київської міської думи. Поза службою вів активну громадську роботу. У 1904 р. його обрали секретарем Київського літературно‑артистичного товариства. На одному із засідань Товариства Іван Матвійович виступив із закликом надіслати листа російському міністрові внутрішніх справ В. К. Плеве про скасування заборони українського друкованого слова.

У низці статей із мовного й національного питань, надрукованих 1905 р. в часописах «Киевские отклики» і «Южные записки» («Об украинской национальной школе», «О так называемом украинофильстве», «Холмская Украина и меры к её сохранению», «Украинофилы», «Исторические промахи и украинский язык»), І. М. Стешенко доводив думку про необхідність створити національну школу та запровадити українську мову в усіх сферах життя.

Іван Матвійович виступав за націоналізацію середньої і вищої школи, суду, театру, церкви. Стосовно представників інших національностей, які проживають на території України, то для них, на його думку, мають бути забезпечені свобода національного розвитку й можливість ознайомлюватися з мовою, культурою і звичаями народу, серед якого вони живуть. Громадський діяч вважав, що здійснення цих прагнень матиме місце лише в разі перетворення Російської імперії на федерацію національних одиниць із широкими автономними правами. Ступінь федеративних зв’язків її з Україною він пов’язував з мірою доброзичливості російської політики до України, не виключаючи в разі відсутності цього проголошення Україною незалежності.

Коли під час революції 1905 р. з’явилась можливість видавати українську періодику в Україні, І. М. Стешенко разом з Лесею Українкою, Л. М. Старицькою, М. А. Славінським та іншими започаткував гумористичний часопис «Шершень», а після його заборони – журнал «Ґедзь».

З 1906 р. Іван Матвійович нарешті дістав змогу повернутися до викладацької діяльності – спочатку в чоловічій гімназії м. Слуцька на Волині, а з 1907 р. – у комерційній школі Києва. Як пізніше зазначав С. О. Сірополко в рефераті «Іван Стешенко. Перший український Генеральний секретар і міністр народної освіти», зачитаному на засіданні Українського історико‑філологічного товариства в Празі (1928) з нагоди десятиліття з дня смерті педагога, комерційні школи за царських часів належали до Міністерства фінансів, яке толерантніше ставилося до політично неблагонадійних осіб, ніж Міністерство освіти.

Невдовзі І. М. Стешенка запросили на роботу до Фребелівського інституту на Вищі жіночі курси А. В. Жекуліної, в музично‑драматичну школу М. В. Лисенка, де Іван Матвійович, до речі, першим став викладати історію драми українською мовою.

Водночас педагог продовжував активну громадську та науково‑культурну діяльність. У червні 1906 р. він разом з Б. Д. Грінченком, В. К. Винниченком і С. М. Шеметом став організатором установчих зборів Київського товариства «Просвіта», брав дійову участь у заснуванні Українського наукового товариства в Києві, виступав з рефератами й доповідями на його засіданнях і публічних зборах; пізніше був фактичним редактором літературно‑мистецького журналу «Сяйво», який виходив у Києві в 1913–1914 рр.

З перших днів українських національно‑визвольних змагань 1917–1918 рр. І. М. Стешенко – активний учасник процесу українського державотворення, формування Української Центральної Ради (УЦР) як органу державного будівництва в масштабі всієї України. На Національному конгресі, що відбувся 6–8 квітня 1917 р., педагога було обрано до Центральної Ради від просвітніх організацій Києва.

Зі створенням у Києві у квітні – травні 1917 р. для дітей‑біженців з Галичини Тетянівської гімназії з українською мовою навчання І. М. Стешенко обійняв посаду її директора, а з червня 1917 р. – інспектора Київського шкільного округу.

Водночас Іван Матвійович усю свою енергію, силу і знання спрямовував на організацію національної системи освіти. Він очолив рух за українську школу, ставши на чолі Товариства шкільної освіти, що опікувалося питаннями підготовки українського вчительства, запровадження української термінології та правопису, створення українських підручників. Наприкінці березня 1917 р. разом з М. С. Грушевським, Т. Г. Лубенцем та В. Ігнатовичем увійшов до складу спеціальної підкомісії міської думи Києва, яка мала розробити план запровадження української мови в київських школах, узяв активну участь у роботі І Всеукраїнського вчительського з’їзду (5–6 квітня 1917 р.), був обраний заступником його голови.

Основна діяльність І. М. Стешенка з розбудови національної школи розгорнулася, коли він обіймав посаду Генерального секретаря народної освіти після створення в червні 1917 р. Центральною Радою крайового уряду – Генерального секретаріату. Програма діяльності Генерального секретаря освіти була розглянута на ІІ Всеукраїнському вчительському з’їзді, який відбувся 28–30 липня 1917 р. в Києві. З’їзд прийняв резолюцію про організацію нової школи в Україні – національної не лише за формою, а й за змістом. Вона планувалася єдиною, загальноосвітньою, обов’язковою, безплатною (мала забезпечувати учнів підручниками, одягом, харчуванням тощо) і світською (релігійне навчання дозволялося як виняток – за бажанням батьків). Організаційно‑методичні підвалини школи були зорієнтовані на національну творчість (словесну, музичну, мистецьку і т. п.), на краєзнавчий матеріал (широке ознайомлення з рідним краєм та його історією), враховували вікові та індивідуальні особливості дітей.

За рішенням з’їзду Генеральний секретаріат мав призначити в кожну губернію й повіт своїх комісарів, які відали б шкільною, позашкільною та дошкільною освітою. Для підвищення кваліфікації освітянських кадрів передбачалося заснувати Науково‑педагогічну академію; по всіх повітах –організувати вчительські спілки, по селах – «Просвіти». Генеральному секретареві освіти доручили створити комісії для розробки нових програм і підготовки відповідних підручників.

Аналіз документів Генерального секретаріату освіти, особистих звернень І. М. Стешенка як його Генерального секретаря до українського вчительства свідчить про значення, яке надавалося освіті, та про глибокий демократизм запланованих у цій галузі заходів. Так, поряд із забезпеченням освітніх прагнень корінного населення України мали враховуватися й інтереси національних меншин, які проживали на її території.

Децентралізації управляння освітою сприяв прийнятий наприкінці 1917 р. Центральною Радою Закон про скасування шкільних округів. У пояснювальній записці І. М. Стешенко зазначав, що вони були органом зайвої централізації, непотрібним бюрократичним посередником між Генеральним секретаріатом освіти й місцевим самоврядуванням.

Проведенню реформ у галузі освіти сприяло підпорядкування, згідно з Законом Центральної Ради від 5 грудня 1917 р., шкіл та освітніх установ, що діяли на території УНР, Генеральному секретаріатові освіти. Це давало змогу контролювати процес українізації через нагляд за виконанням навчальних планів і програм, які Генеральний секретаріат освіти розіслав по школах перед початком 1917/18 навчального року. Тоді ж усі загальноосвітні заклади України одержали підписаний І. М. Стешенком циркулярний лист, в якому було чітко зазначено:

«1. В усіх школах повинні вивчатися предмети українознавства, що викладатимуться українською мовою.

  1. Паралельно мають організовуватися гуртки для позакласного вивчення літератури та історії України, створюватись бібліотеки української літератури.
  2. Враховуючи вплив театру на свідомість юнацтва, необхідно регулярно влаштовувати українські спектаклі в школах, залучаючи до участі в них учнів. Треба також проводити літературно‑музичні вечори, присвячені українським письменникам.
  3. Необхідно організувати національні учнівські спілки.
  4. Регулярно проводити подорожі та екскурсії по місцях, пов’язаних з історією України…»¹.

Слід зазначити, що багато починань щодо розбудови національної школи України потопали в пасивному супротиві освітянського консерватизму. І у зв’язку з цим необхідно віддати належне наполегливості й водночас делікатності Івана Матвійовича, з якими він проводив роботу, спрямовану на згуртування національно свідомих освітян.

Учительству І. М. Стешенко відводив велику роль у розбудові української національної школи. Він був упевнений, що педагога нової школи потрібно готувати. Виходячи з цього, важливим надбанням системи національної освіти стало відкриття восени 1917 р. Українського народного університету та Української науково‑педагогічної академії. Заняття народного університету відбувалися в аудиторіях Університету Св. Володимира на трьох факультетах: історико‑філологічному, юридичному та фізико‑математичному. Діяли також підготовчі курси на 1 400 чоловік. 25 жовтня в Педагогічному музеї у присутності Івана Матвійовича відбулося урочисте відкриття Української науково‑педагогічної академії, яка мала готувати кадри вчителів українознавства для середніх шкіл. На перший однорічний курс одразу записалося понад 90 слухачів. Викладачами академії були найкращі сили тодішньої української наукової інтелігенції. Теорію педагогіки викладав приват‑доцент О. Ф. Музиченко, педагогічну психологію – професор В. В. Зіньківський, методику української літератури – О. К. Дорошкевич, історію української літератури – приват‑доцент Ф. П. Сушицький, історію мови та граматику – приват‑доцент І. І. Огієнко, методику читання – В. М. Дога, географію України – С. Ф. Русова.

У січні 1918 р., виявляючи солідарність з Головою Ради народних міністрів В. К. Винниченком, кабінет якого пішов у відставку через міжпартійні конфлікти, Іван Матвійович також подав заяву про відставку з посади народного міністра освітніх справ. Проте не полишив справи всього свого життя й за Гетьманату посів у Міністерстві освіти пост генерального комісара народної освіти. Отримавши через деякий час пропозицію обійняти посаду завідувача кафедри українського письменства в новоствореному Кам’янець‑Подільському університеті, взяв відпустку й вирушив до Полтави, маючи намір готуватися до лекцій. Перед від’їздом залишив у міністерстві свою адресу: с. Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині. По дорозі на його життя було вчинено замах невідомими злочинцями. Помер І. М. Стешенко 30 липня 1918 р.

Було кілька версій його трагічної загибелі. Про одну з них на сторінках газети «Урядовий кур’єр» розповів письменник Ю. Хорунжий. Спираючись на низку документів, він висловив припущення, що вбивство було організоване більшовиками Зіньківського повіту, на території якого Іван Матвійович читав українознавство на вчительських курсах².

Усього півроку очолював Іван Матвійович Генеральний секретаріат освіти (з 9 січня 1918 р. він дістав назву Міністерства народної освіти). Проте безперечною є його заслуга в розробці і створенні фундаментальних засад розбудови національної освіти й згуртуванні для цієї справи національно свідомих освітян.

 

¹Лиханова І., Скидан С. Народна освіта 1917–1920 років // Український педагог Іван Стешенко : посіб. з історії педагогіки. Київ, 1994. С. 13–14.

²Хорунжий Ю. Іван Стешенко // Уряд. кур’єр. 1999. 24 лип.

Джерело:

Самоплавська, Т. О. Стешенко Іван Матвійович (1873–1918) / [Т. О. Самоплавська] // Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ, 2005. – Кн. 1 : Х–ХІХ століття. – С. 495–500.


Анонси та оголошення

03.06.2020

Шановні колеги!

Запрошуємо Вас до участі у XXVIІ Всеукраїнських педагогічних інтернет-читаннях «Василь Сухомлинський у діалозі із сучасністю. Ідеї Василя Сухомлинського крізь призму сучасних освітніх практик: набутий досвід і перспективи». Захід відбудеться 30 вересня 2020 року.  Інформаційний лист

22.05.2020

До участі в конкурсі допущені:

– ПОНОМАРЕНКО Лариса Олександрівна – на посаду завідувача відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів;

– ГУРАЛЮК Андрій Георгійович  – на посаду завідувача сектору інформаційно-комунікаційних технологій і наукометрії відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти;

– СУХОМЛИНСЬКА Ольга Василівна – на посаду головного наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики;

– ДОБКО Тетяна Василівна  – на посаду провідного наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– ВОСКОБОЙНІКОВА-ГУЗЄВА Олена Вікторівна – на посаду провідного наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– ГАВРИЛЕНКО Тетяна Леонідівна – на посаду старшого наукового співробітника відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ДЯЧЕНКО Людмила Миколаївна – на посаду старшого наукового співробітника сектору рідкісних видань відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ЗАКАТНОВ Дмитро Олексійович – на посаду старшого наукового співробітника відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти за сумісництвом;

– МІХНО Олександр Петрович – на посаду старшого наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ПІНЧУК Ольга Павлівна – на посаду провідного наукового співробітника сектору інформаційно-комунікаційних технологій і наукометрії відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти за сумісництвом;

– РОСТОКА Марина Львівна – на посаду старшого наукового співробітника відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти;

– СТРАЙГОРОДСЬКА Людмила Іванівна – на посаду старшого наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ТАРНАВСЬКА Сніжана Вікторівна – на посаду старшого наукового співробітника сектору рідкісних видань відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ХОПТА Світлана Михайлівна – на посаду старшого наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики;

– ГОДЕЦЬКА Тетяна Іванівна – на посаду наукового співробітника відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти;

– ГОНЧАРЕНКО Олена Леонідівна – на посаду наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів;

– ДЕМИДА Євгенія Федорівна – на посаду наукового співробітника відділу педагогічного джерелознавства та біографістики;

– ДЕРЕВЯНКО Тетяна Михайлівна – на посаду наукового співробітника відділу педагогічного джерелознавства та біографістики;

– ДУРДАС Алла Петрівна – на посаду наукового співробітника відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом

– МАТВІЙЧУК Оксана Євгенівна – на посаду наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– НІКОЛАЄНКО Ярослава Миколаївна – на посаду наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів;

– СЕРЕДА Христина Володимирівна – на посаду наукового співробітника сектору інформаційно-комунікаційних технологій і наукометрії відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти;

– СИМОНЕНКО Тетяна Василівна – на посаду наукового співробітника сектору інформаційно-комунікаційних технологій і наукометрії відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти за сумісництвом;

– СОШИНСЬКА Ярослава Євгенівна – на посаду наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– СУХОМЛИНСЬКА Леся Віталіївна – на посаду наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ШИЛО Олексій Андрійович – на посаду наукового співробітника сектору інформаційно-комунікаційних технологій і наукометрії відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти за сумісництвом;

– РУБАН Алла Іванівна – на посаду молодшого наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– СОЛОДОВНІК Олена Анатоліївна – на посаду молодшого наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– ХЕМЧЯН Ірина Іванівна – на посаду молодшого наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– ЧАЛА Наталія Володимирівна – на посаду молодшого наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики.

Всі матеріали

Наша анкета

Шановні користувачі!

ДНПБ України
імені В. О. Сухомлинського НАПН України прагне створити сучасний науково-освітній та культурний простір, що сприятиме якісному забезпеченню Ваших інформаційних потреб.

Просимо взяти участь в анонімному анкетуванні! 

Ваші відповіді допоможуть нам покращити бібліотечно-інформаційне обслуговування користувачів і слугуватимуть удосконаленню науково-інформаційного забезпечення сфери освіти, педагогіки, психології.

Вебінар

Заходи

Всі матеріали

Виставки

Всі матеріали

Наші видання

Всі матеріали