НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бібліотека це дзеркало і джерело духовної культури

Image
04060, Київ, М.Берлинського, 9 380 (44) 467-22-14 dnpb@i.ua Мапа проїзду
A A A

Біографія Я. Б. Рєзніка

Яків Рєзнік народився 22 квітня 1892 р. в м. Чорнобилі Радомишльського повіту Київської губернії в родині педагога, єврея за походженням. Його батько Борух-Бенціон Фроїмович Рєзнік працював учителем єврейської мови в місцевій єврейській школі, де працював і дідусь Я. Рєзніка.

Бенціон Фроїмович Рєзнік – рідний дідусь Якова Рєзніка був відомим ученим талмудистом (єврейський учений) і меламедом (учитель єврейської грамоти). Він обожнював своїх онуків і з великим натхненням учив їх читання й грамоти. Тому завдяки дідусеві Яків змалечку виявив здібність до навчання і з 5 років уже вмів читати.

Зі спогадів Я. Рєзніка відомо, що батьки оберігали хлопчика від перевантаження і не дозволяли багато читати.  «…Пам’ятаю, – пише Я. Рєзнік, – як від мене батьки ховали книжки. Не дозволяли читати більше трьох годин. Тоді я ховався від них на горище і весь день читав. Батьки злякались, чи я часом психічно не захворів, і відвели до лікаря, який їм відповів: ваш син має великі здібності і не заважайте йому їх розвинути…». І лише дідусь Бенціон Фроїмович Рєзнік та старший брат Якова Ліпе (єврейський радянський письменник) дозволяли йому читати досхочу. Помер дідусь у 1902 р., коли внукові виповнилося 10 років. Проте його образ Яків проніс через усе життя.

Гостинний дім Рєзніків був своєрідним культурним осередком. Батьки Якова в 1897 р. вели облік єврейського населення за наказом міністра народної освіти «Про перепис євреїв в українських губерніях Російської імперії». Документи свідчили, що в м. Чорнобилі тоді проживало 20 % євреїв від загальної кількості населення. За переписом 1899 р., в українських губерніях Російської імперії проживало 1 млн 644 488 євреїв, що становило 8 % загальної кількості населення. На початку ХХ ст. територія України була чи не найбільшим у світі пунктом розселення єврейського етносу. Права євреїв обмежувалися десятками законодавчих актів і положень. Їм здебільшого не дозволялося вибирати місце проживання в Російській імперії. Євреям, які мешкали поза «смугою осілості», обмежувалося право навіть на віросповідання. Наприклад, згідно із затвердженим рішенням Державної Ради від 18 червня 1892 р. за порушення цих вимог єврей карався грошовим стягненням до 13 000 крб. Жорстока антисемітська політика царського уряду ставила майже перед кожним євреєм, який мешкав в українських губерніях Російської імперії, з небаченою гостротою проблему індивідуального вибору своєї долі в контексті ставлення до свого народу, його традицій та суспільного буття, з одного боку, і до народу, серед якого він жив, та держави, до якої належав, – з іншого.

Після численних погромів, які прокотилися смугою осілості в 1881‑1882 рр. (після вбивства народовольцями імператора Олександра II), сім’я Рєзніків не розчарувалась у можливості добитися рівноправ’я на Батьківщині й не підтримала ідеї розв’язання єврейського питання шляхом еміграції, як відомі єврейські просвітителі Л. Пінскнер (одеський лікар), П. Смоленскін (письменник), М. Лілієнблюм (письменник і публіцист).

Дитячі роки хлопець провів у Чорнобилі. Тут він здобув початкові знання талмуда (зібрання догматичних, релігійноетичних і правових положень іудаїзму), навчався в хедері (єврейська початкова школа для хлопчиків), а згодом продовжив навчання в єшиві й талмудторі (середня і старша школи), які були не лише об’єднані, а й поділені на чоловічі та жіночі. Ще в початковій школі Яків Рєзнік виявив інтерес до навчання, серйозно цікавився психологією.  З дитячих років він користувався українською мовою як засобом спілкування і вважав її рідною мовою нарівні з єврейською. Адже на нього не могло не вплинути те, що євреї тих селищ міського типу (Чорнобиль, Поліське тощо) добре знали й спілкувалися з місцевим населенням українською мовою.

Питання шкільництва й рідномовної освіти, що завжди вважалися головними серед культурних домагань українців, у революційні роки зайняли важливе місце в студентському русі, який розгорнувся на початку ХХ ст. й був складовою  боротьби проти самодержавства та реакції, за демократію.

У боротьбі з антидемократичною політикою уряду щодо обмеження української мови ( яку вважав рідною), Яків Рєзнік відіграв значну роль, адже на цей час (1905 ) здобув традиційну єврейську освіту. Доречно зазначити, що в   13 років хлопчик відрізнявся від своїх ровесників неабиякими здібностями й «феноменальною пам’яттю». Я. Рєзнік вважав, що «заборона вивчення й незнання рідної мови веде до непоправних явищ – морального та інтелектуального занепаду нації».

У 1905 р. юнак вступив на Чорнобильські вищі єврейські хлоп’ячі курси, де продовжував поглиблено вивчати шість мов (українську, російську, латинську, німецьку, англійську, французьку), які опанував ще в хедері. У цей час відбулася революція. Діти робітників брали участь у революційних подіях дорослих, борючись за поліпшення свого тяжкого становища. Серед своїх ровесників, друзів і знайомих, які включилися в революційні події, був і Яків Рєзнік. Він брав активну участь у революційному гуртку, виконував різні громадські доручення. Така діяльність сприяла формуванню в майбутнього педагога системи переконань, ціннісних орієнтацій.

Згадуючи  про навчання на Чорнобильських єврейських хлоп’ячих курсах, Я. Рєзнік писав, що воно припало на той жахливий час, коли діти брали участь у політичному русі, і без глибокого хвилювання й душевного болю не можна  не згадати про долю дітей і молоді трудящих дореволюційної Росії. Усе, що діялося навколо, викликало обурення в душі юнака. Він був у перших рядах учасників громадськоосвітнього руху української інтелігенції. Разом з тим  його вражало жалюгідне становище українського селянства, яке було знедоленим, неграмотним і зазнавало утисків влади.

У 1908 р. Яків Рєзнік виступав проти політики уряду. Він підтримував студентський страйк проти наступу на автономію вищої школи. Студенти вимагали утвердження автономії вищої школи, свободи розвитку науки й викладання, дозволу вступати до вузів абітурієнтам із закінченою середньою освітою незалежно від статі й національності, визнання права студентських представників і організацій. Зростаючий суспільнодемократичний рух сприяв демократизації частини студентства.

У 1909 р. Я. Рєзнік успішно склав іспити із семи мов і закінчив Чорнобильські курси. Згадуючи цей період, Яків Рєзнік пише: «Мені було легко продовжувати вчити вже знайомі мови, тому я лише підготувався і з легкістю склав іспити з таких мов: єврейської, російської, української, латинської, німецької, англійської й французької» і далі: «Немає тої мови, яка б не ґрунтувалася на національному ґрунті. У кожної нації є своя мова й своя культура…». В тому ж році юнак організував у м. Чорнобилі нелегальну народну єврейську школу, у якій викладав мову «ідиш» (сучасна мова єврейського населення). Це була перша педагогічна практика, яку він пройшов самостійно з 1909 по 1911 р.  У 1911 р. Я. Рєзнік влаштувався в Києві вчителем єврейської мови в школі №3 на Подолі, де пропрацював з 1911 по 1918 р. Одночасно готувався до вступу у вищий навчальний заклад на медичний факультет, але для цього потрібно було працювати у сфері медицини. Тому Яків Рєзнік влаштувався працювати фармацевтом до аптеки. Перебуваючи в оточенні високоосвічених, відданих служінню своєму народові людей, він ще на курсах пройнявся ідеєю, що культура та освіта повинні розвиватися на національному ґрунті. Саме в цей час відбувалося становлення молодого педагога Я. Рєзніка.

Стан і розвиток шкільної освіти настільки хвилювали Я. Рєзніка, що він повністю поринув у педагогічне життя. Стало зрозуміло, що українська мова повинна бути обов’язковою в початковому навчанні дітей з поступовим розширенням її вживання в середній і вищій школі. Проте Яків Рєзнік вважав, що на тому етапі українських змагань за рідномовну школу доцільніше було надати проблемі не національного, а науково-педагогічного характеру, «оскільки національний, на його думку, був в умовах російського самодержавства безперспективним».

На початку ХХ ст. в Україні школи підпорядковувалися різним міністерствам і відомствам, приватним особам та окремим організаціям. Українські губернії мали незначну кількість початкових шкіл, до того ж мережа їх була не розвинена. Значна частина дітей не могли навчатися в школі через тісноту приміщень та брак вільних місць. Я. Рєзнік писав, що науку в тодішніх народних школах надавали не для того, щоб дати українській молоді освіту й необхідний обсяг знань, а щоб вселити в неї покірність несправедливим порядкам й утвердити її ніби для українського народу, не думаючи про забезпечення шкільних умов: обладнання, розширення класів, відкриття нових шкіл.

У 1914 р. політичний, соціально-економічний і культурний процеси, зокрема русифікація, призвели до негативних наслідків у галузі освіти. Низький рівень розвитку освіти (майже 75% неписьменних), пасивний характер шкільного навчання, нерозвинена мережа середніх шкіл і вищих навчальних закладів, нагромадження різних типів шкіл не пов’язувалися єдиним планом та певною системою. До того ж російська школа була чужою українському народові та тим народам, які населяли Україну, у тому числі й єврейського. Але вже на початку ХХ ст. завдяки діяльності української громадськості було закладено основи для розвитку національного напряму в шкільній освіті. Розпочали працювати сотні людей, згуртованих ідеєю національного відродження. Не стояв осторонь цієї проблеми і Я. Рєзнік, який не тільки критикував антидемократичну політику уряду царської Росії, а й активно боровся за національну школу. Його цікавили складні проблеми освіти й виховання, зокрема засади демократичної організації освіти, роль школи в духовному відродженні нації. Думки Я. Рєзніка про розвиток освіти збігалися з поглядами відомих українських педагогів, зокрема таких, як Т. Лубенець, С. Русова, С. Сірополко та ін. Вони обстоювали ідею рідної школи та згуртували навколо себе все свідоме українське вчительство. У цьому аспекті важливим для Якова  став 1915 р., який  багато вніс у внутрішнє життя Росії і  України та однозначно позитивно вплинув на педагогічну діяльність молодого вченого. Він вступив на медичний факультет Імператорського університету Св. Володимира (1915). Але, щоб  стати  студентом університету, потрібно було працювати в медицині. Тому Я. Рєзніку довелось повернутися до аптеки і продовжити там працювати аж до закінчення університету. У студентські роки розкрилися неабиякі здібності юнака, сформувалися його активна життєва позиція, ерудиція, вільна орієнтація в різних галузях медицини. Як і більшість його товаришів, незадоволених урядовою політикою в галузі освіти, він активно включився в роботу студентської соціал-демократичної партії Імператорського університету Св. Володимира. Студенти розглядали просвіту й освіту як один із напрямів своєї політичної діяльності. Вони виступали за  загальне світське обов’язкове навчання та соціальне виховання. На їхню думку, держава мала забезпечувати бідних дітей харчуванням, навчальними посібниками тощо. Урештірешт, виразні національні симпатії, які склалися в Якова Рєзніка, привели його до Української соціал-демократичної робітничої партії та «Української громади».

На початку навчального 1917 р. Яків Борисович отримав пропозицію бундівського клубу ім. Гройстера організувати вечірню робітничу школу й відразу ж розпочав доручену йому справу. Тут йому запропонували викладати “ідиш”, згодом – і педагогіку. Незважаючи на завантаженість, Я. Рєзніку доводилося одночасно працювати на посаді вчителя в Київській школі № 3  (на Подолі) та на курсах підготовки вчителів на базі Імператорського університету Св. Володимира. Він брав активну участь в організації єврейського вищого навчального закладу вечірньої робітничої школи ім. Гройстера в м. Києві, був її викладачем і керівником (1917–1923).

Результати викладацької діяльності  Якова  Рєзніка знайшли висвітлення в науковому збірнику «Взаимосвязь школы и родителей» (1917). У ньому педагог частково розкрив свої погляди на проблеми виховання.

Молодий педагог зустрів лютневі події 1917 р. з великою надією. Він плідно займається організаторською, науковою та педагогічною діяльністю у вищій школі. У Києві на той час утворилася Українська Центральна Рада (17 березні 1917 р.), яка взяла курс на відродження національної школи. Почалася організація української національної школи. З’явилося «Товариство шкільної освіти», яке проводило активну підготовку до Першого Всеукраїнського вчительського з’їзду, що мав відбутися в Києві. Після проголошення І Універсалом автономії України (червень 1917 р.) формується перший державний орган управління освітою – Генеральний секретаріат освіти на чолі з І. Стешенком. Уся освітня політика Центральної Ради полягала в підтримці організаційних заходів Генерального секретаріату освіти та загального руху широкої громадськості за українізацію й націоналізацію школи.

У квітні 1917 р. відбувся Перший Всеукраїнський учительський з’їзд із питань національної освіти, у якому взяли участь 500 делегатів. На з’їзді були присутні  Т. Лубенець, Є. Ковальков, О. Дорошкевич, А. Лещенко та інші відомі вітчизняні вчені, серед яких був і молодий педагог Я. Рєзнік. Особливу увагу з’їзд приділив вищій школі. Велика надія покладалася на викладачів вищих навчальних закладів, які володіли рідною мовою і могли негайно розпочати викладання нею. З’їзд визнав за потрібне заснувати Секцію вищої школи при Українському науковому товаристві, до роботи якої долучився  і Яків Борисович.

З особливим натхненням Я. Рєзнік брав участь у розбудові української науки та освіти разом із відомими вченими. Підтвердженням цього є його виступи на освітянських нарадах, конференціях і з’їздах. Так, на вимогу Першого Всеукраїнського вчительського з’їзду Центральна Рада створила спеціальну шкільну комісію, що мала займатися організацією нової системи освіти. На з’їзді гостро постало питання щодо поліпшення освіти в Україні. Я. Рєзнік   у своєму виступі «Народна освіта та індивідуальний підхід до учнів» звернув увагу на стан і умови викладання загальноосвітніх предметів, висловив  пропозиції щодо поліпшення стану освіти, зокрема підвищення рівня доступності освіти для кожної нації, яка проживає на українській землі, наукової популяризації україномовної літератури на українських землях у вигляді читань, лекцій, бесід, обов’язкової популяризації педагогічної літератури, яка повинна спиратися на факти, приклади й ілюстрації з побуту й місцевого сільського господарства.

Період від 7 листопада 1917 р. до 23 січня 1918 р., коли були  проголошені ІІІ і ІV Універсали Української Центральної Ради, пов’язаний із значними змінами в освіті. Незважаючи на неспокійний час, українське культурне будівництво набуло широкого розмаху. Відродилися українська преса, нові часописи з різних галузей знання, журнали, видавництва, з’явилася   низка офіційних українських видань. У цей час Я. Рєзнік навчався на другому курсі медичного факультету Імператорського університету Св. Володимира й одночасно працював у ньому викладачем на кафедрі історії української мови та літератури (1918).

У кінці червня 1918 р. Я. Рєзнік отримав диплом за спеціальністю провізора (фармацевт) і продовжив працювати в аптеці. Однак молодий педагог не вважав медицину своєю основною діяльністю. Він прагнув займатися педагогічною наукою. Тому залишив аптеку й почав готуватися до вступу на філологічний факультет. Щоб досконало вивчити українську мову, Я. Рєзнік разом зі студентами відвідував лекції викладачів університету Св. Володимира, які особливо впливали на розвиток його педагогічних здібностей. Готуючись до вступу в університет, він самостійно удосконалював знання про українську мову, педагогіку і психологію. У 1919 р. Яків  стає студентом філологічного факультету Київського університету Св. Володимира, який закінчив у 1923 р.  Починає читати лекції з педагогіки на курсах підготовки вчителів при цьому ж університеті, а також у школах, які входили до системи «Культур-Ліги», що діяла в м. Києві з 1918 по 1925 р. під назвою «Єврейська культурно-просвітницька організація «Культур-Ліга»». Найбільшим її досягненням було відкриття в 1918 р. Єврейського університету, в якому Я. Рєзнік почав читати педагогіку й започаткував єврейські педагогічні курси для підвищення кваліфікації вчителів та на кафедрі єврейської культури. Він брав активну участь в організації єврейського вищого початкового училища. Яків Борисович постійно допомагав студентам, слухачам курсів, які зверталися до нього.

За рекомендацією високопрофесійних викладачів «Культур-Ліги» – М. Зільберфарба, Д. Бергельсона, І. Добродушина, Н. Майзеля та інших у 1918 р. його запрошують до Чорнобильської народної школи читати курс лекцій. Спочатку він викладав мову «ідиш» як наукову мову – мовознавство (писемну), а згодом «іврит» – як літературну (розмовну), а з 1918 по 1919 р. читав курси з педагогіки для педагогічного колективу Чорнобильської народної школи. Молодий педагог намагався передати школярам усі здобуті знання й любов до педагогічної праці, рідного краю, що колись дали йому батьки й дідусь. Проте працював у Чорнобильській народній школі недовго, лише до 1923 р., оскільки було велике бажання організувати на власні кошти дитячий будинок за кращим зразком так званих «нових шкіл»  Європи та США.

Значним досягненням у 1919 р. для Я. Рєзніка був випуск у «Культур-Лізі» педагогічної літератури єврейською, українською та російською мовами, зокрема  підручників педагогічної, технічної, дитячої, публіцистичної, науковопопулярної, політичної, художньої літератури, а також дитячих і педагогічних журналів. Цього ж року вийшов у світ перший методичний посібник Я. Рєзніка «Батькам про виховання культурних навичок і звичок» (1919).

Як свідчать документальні матеріали того часу, за підтримки „Культур-Ліги” по вул. Ярославська, 40 був організований дитячий будинок, яким керував Я. Рєзнік. Благодійницею цього будинку стала С. Мандельштам (педагог, яка зробила благодійний внесок у підтримку першого „нового за зразком  європейських шкіл” єврейського дитячого будинку), а викладачами – досвідчені педагоги. Цей будинок приймав та утримував дітей «іудейської віри» (єврейська віра), сиріт і напівсиріт, які втратили батьків під час воєнних дій. Навчання проводилося відповідно до віку дітей. Усього в дитячому будинку налічувалося понад 70 дітей іудейської віри.

Важливим для заснування дитячих будинків стало затвердження 1 червня 1920 р. «Декларації Народного комісаріату освіти УСРР про соціальне виховання дітей». Одним із завдань соціального виховання було рішення про збільшення дитячих будинків. У проголошеній Декларації соціальне виховання взагалі протиставлялося шкільному (а заодно й сімейному) вихованню. Школа розглядалась як застарілий залишок капіталістичної епохи, а сім’я – як суспільний осередок, що перебуває в процесі розпаду. Тому на місце школи й сім’ї, як зазначається в Декларації, мав прийти новий, «ідеальний» тип соціального виховання: «Дитячий будинок був призначений служити «маяком» соціального виховання, а всі інші установи соціального виховання (дитячі садки, клуби, школи й т. ін.) вважалися за установи переходового типу, які мусіли орієнтуватися на дитячий будинок і наближатися до нього». Організацією, яка створювала та утримувала дитячі будинки, і була Єврейська культурно-просвітницька організація «Культур-Ліга».

Події, що відбувалися, значною мірою впливали на розвиток новоствореної організації та дитячий будинок  Я. Рєзніка. Згідно з архівними документами за своєю структурою й вимогами до навчальновиховного процесу цей будинок був подібний до закладу для правопорушників А.Макаренка. За зразками нових шкіл та закладу Антона Семеновича Я. Рєзнік створив у притулку чудові умови для знедолених дітей. Я. Рєзнік намагався використати його підхід у навчальновиховному процесі. Він ставив за мету дати дітям якнайбільше різноманітного матеріалу, але не перевантажувати їх. Завдяки матеріальній допомозі організації «КультурЛіги» педагог міг проводити експериментальні дослідження з усіх загальноосвітніх предметів, пов’язуючи їх із реальним життям. За допомогою цієї організації  був створений не лише дослідний дитячий будинок  Я. Рєзніка, а й єврейська робітнича школа, де протягом п’яти років Яків Борисович був завідувачем (1921–1926).

Однією з важливих подій  у 1921 р. для Якова Рєзніка стало відкриття Вищого єврейського педагогічного технікуму, де він обіймав посаду завідувача закладу й викладав педагогіку. Цей рік був для нього визначальним ще й закінченням Київського університету, а також здобуттям другої вищої освіти за кваліфікацією викладача української мови та літератури філологічного факультету.  У цей час він був уже сформованим спеціалістом з усталеними поглядами й переконаннями.

Особливої уваги в педагогічній спадщині Я. Рєзніка заслуговують питання стосунків між учителями й учнями. Він відкидав авторитарність, пропагував ідею товариських стосунків між дорослими й дітьми. Яків Борисович ставив перед собою завдання створити такий  колектив дітей і дорослих, який безперервно рухатиметься вперед, не задовольняючись досягнутим. Головною умовою успіху він вважав особисту творчість педагогів і вихованців, адже задатки творчої сили існують майже в усіх, у маленьких і великих людей – треба лише створити для виявлення її відповідні умови.

Велике значення для Якова Рєзніка мав 1922 рік, коли він почав застосовувати комплексну систему навчання в дитячому будинку, хоч вона на той час ще не була затверджена. Комплексні програми, затверджені лише в 1924 р., не передбачали вивчення деяких навчальних предметів, що  входили до програм старих шкіл. Перевага цих програм полягала в тому, що діти мали вивчати справжні життєві факти та явища, а не елементи абстрактних наук.

Єврейське товариство «Культур-Ліга» не лише надавало матеріальну допомогу дитячому будинку, а й поширювало відомості про його досягнення серед населення України. Згодом цей будинок став відомий і за кордоном як «Досліднопоказовий будинок». Отже, можна впевнено сказати, що це були перші сходинки молодого вченого, перші дослідження, у яких він і заклав основу для формування своєї майбутньої майстерності. Сюди увійшли й експерименти Я. Рєзніка в 1922 р. на Подолі в школі № 17, де не лише вивчалися навчальні предмети, а й проводились експериментальні дослідження з усіх шкільних дисциплін, оскільки школа вважалась експериментальною базою досліджень до 1926 р. До школи був прикріплений дослідний дитячий будинок, де здійснював керівництво учений. Водночас він продовжував працювати викладачем педагогіки й завідувачем Педагогічного технікуму, який також розміщувався на Подолі.

Важливим у житті Якова Борисовича слід вважати 1923 р. У цьому році на ХII з’їзді РКП(б)  проголошено «союз рівноправних народів та новий курс національної політики – «коренізацію»». В Україні коренізація набула форми «українізації» і передбачала підготовку партійних і господарських кадрів із представників корінної національності, впровадження в роботу партійного, радянського й господарського апарату української мови, розширення мережі середніх і вищих закладів освіти  з викладанням українською мовою, загальний розвиток та піднесення українського культурного життя. В умовах «коренізації» для єврейської «Культур-Ліги» з’явилися можливості для друкування. Так, її коштом у 1923 р. видавалися українською мовою журнали «За перемогу», «У допомозі школі», «Україна молода», «Педагогічний шлях» та інші, що публікували твори Я. Рєзніка. Але це тривало недовго. Єврейська культурно-просвітницька організація «Культур-Ліга» опинилася перед загрозою закриття (1924).

У 1923 р. владні органи під керівництвом наркома освіти Г.Гринька й завідуючого Євбюро Наркомату освіти Д.Маца повністю заборонили викладання в школах мови «іврит». Друкарні «Культур-Ліги» було націоналізовано. У 1925 р. ліга припинила своє існування. Поступово єврейська культура зазнала багатолітньої політики брехні, фальсифікації, заборони та замовчування. Було викреслено з історичної пам’яті кількох поколінь історію народу, яка повертається до нас лише тепер.

Я. Рєзнік не припиняв педагогічної діяльності й у 1924 р. почав працювати науковим співробітником Київської обласної педологічної станції. Він також продовжував завідувати курсами «Культур-Ліги», що лишилися на той час ще не закритими, читав лекції з математики в єврейській педагогічній школі та викладав у Київському національному інституті єврейської культури. Так, працюючи в дитячому будинку, педагогічному технікумі та в школі на Подолі, Я. Рєзнік пов’язував педагогічну діяльність із роботою на педологічній станції. Вивчаючи проблеми розвитку дитячої й педагогічної психології дітей, дослідна педологічна станція всіляко допомагала Якову Борисовичу в керуванні дослідним дитячим будинком.

За великі досягнення в педагогічній освіті та інтенсивну роботу в педтехнікумі, школі, дитячому будинку й на єврейських робочих курсах Я. Рєзнік у 1924 р. здобув першу премію в сфері педагогічної науки від Центрального Виконавчого Комітету працівників освіти й редакції газети «Освіта», яка згодом надрукувала йому привітання. Надзвичайно плідним для нього виявився 1924 р.: вийшли вісім підручників, зокрема, методичний посібник з організації освітньої праці, три підручники з математики (два українською мовою, один російською) та чотири підручники з математики єврейською мовою (“Книга з математики” (1924), “Математика жизни” (1924), “Організація освітньої праці” (1924), “Робоча книга для вчителів із математики” (1924) та інші, а також значна кількість публікацій у вигляді рекомендацій для складання програм – „Про нові програми” (1924), „Організація освітньої праці” (1924), „Організація освітньої праці в дитячому будинку” (1924), „Шлях до нової школи” (1924).

У 1925 р. Я.Рєзнік видає такі праці: “Математика життя для початкових класів”, „Водопровод как педагогический комплекс в школе (2 ст.)”, “Принципы построения программ для школ 2-го концентра”, „Як вивчати нові програми (методичний лист)” та ін. Разом з тим слід відзначити  активну діяльність ученого на різних науково-методичних конференціях, семінарах, що відбулися в цьому році, та у Всеукраїнській сесії науково-педагогічного комітету.

Я. Рєзнік обстоював свою точку зору щодо проблеми формування в учнів інтересу до навчання й експериментально доводив, що коли вчитель на уроці викликає у свідомості школяра суперечність між відомим і невідомим, то таким чином активізує його пізнавальну діяльність, збуджує інтерес до змісту певної роботи. На думку педагога, щоб зацікавити дітей навчальною роботою, учитель сам має бути нею зацікавлений. Це положення згодом обґрунтував вітчизняний педагогдидакт М.Данилов.

Заслуговувала схвалення і громадсько-організаційна діяльність Якова Борисовича Рєзніка. У 1926 р. він обирається районним депутатом міської ради. На цій посаді вчений перебував два роки і брав активну участь у розробці питань національної освіти: “Об уклоне евр. местечковой школы”, “Методика преподавания в школе 1й ступени”, “Организация, содержание и методы преподавания в школе 2й ступени”, “Математика из жизни (пособие для 2й группы)”, “Математика из жизни II часть (пособие для 3-й группы)”. Про це йдеться в єврейській газеті “Світло” (אור ז) (1926), яка лише через вісім років після заснування ним дослідного дитячого будинку надрукувала статтю про нього як про найкращого керівника. У газеті зазначається, що дослідний дитячий будинок в Україні вважався найкращим зразком серед інших діючих на той час дитячих будинків.

У 1927 р. Я. Рєзнік  був призначений науковим співробітником Наркомосу УСРР. Як і більшість передових українських педагогів, він брав активну участь у розробці навчально-виховних питань. Працюючи на цій посаді, Яків Борисович розробив і видав нову програму для початкових робітничих шкіл, а в кінці року вийшло кілька його праць, зокрема “На допомогу вчителю з містечка” та “Математический задачник для II группы”. Він також читав курс педагогіки в Одеському інституті народної освіти.

У 1928 р. Наркомос України відрядив Якова Рєзніка до Німеччини для обміну досвідом, вивчення та дослідження діяльності шкіл. Того ж 1928 р. Рєзніка звільнили з посади викладача педагогіки кабінету соціальної педагогіки Дослідної педологічної станції. У цей час він переїхав до Одеси, де керував кафедрою педагогіки Одеського інституту народної освіти. Тут йому було присвоєно звання професора Єврейського відділення. У цьому ж році районна Рада Одеси обрала Якова Борисовича місцевим депутатом.

Працюючи професором інституту з 1928 по 1929 р., учений упроваджував нові педагогічні технології, розробляв програми з математики, випускав методичні посібники для вчителів, зокрема “Математичний задачник IV року навчання в трудовій школі” (1928) для сільської та міської місцевості, а також брав участь у Першому Всеукраїнському вчительському з’їзді. Підручник для трудової школи мав великі переваги над  підручниками, що на той час використовувалися, бо був побудований відповідно до принципу зв’язку школи з життям.

У кінці 1929/30 н.р. професор Я. Рєзнік звільнився з Одеського інституту національної освіти і склав повноваження  місцевого депутата. Він повернувся до Києва (мешкав  по вул. Енгельса, 32, кв. 14 (нині це вул. Лютеранська), де відразу поринув у педагогічну діяльність на кафедрі педагогіки Київського інституту народної освіти й водночас керував педагогічною секцією єврейської пролетарської культури та читав лекції з педагогіки в Київському інституті народної освіти та працював на кафедрі педагогіки Київського університету. У 1930 р. також був перекладений на французьку мову журнал “Комуністична освіта”, де опубліковано дві статті Я.Б.Рєзніка “Швейная машина как пособие в политехническом обучении” та “Швейная машина как пособие в политехническом обучении”.

У 1934 р. Якова  Рєзніка другим скликанням  обрано депутатом Київської районної Ради Печерського району м. Києва. Як активний діяч він продовжував наполегливо боротися за національну освіту, про що свідчать архівні джерела.

Із 1935 р. Я. Рєзнік працював науковим співробітником відділу педагогіки в Українському науково-дослідному інституті педагогіки разом із такими вченими, як О.Астряб, М.Даденков, С.Збандуто, А.Зільберштейн, Г.Костюк та ін. У 1935 р. Я. Рєзнік видав нову програму з математики, опублікував низку  статей з методичними рекомендаціями, зокрема „Критерії оцінок знань” (1935), „Проблема домашних заданий в педагогическом  исследовании” (1935) та першу частину методичного посібника з математики для вчителів “Теория и практика учебной роботы в школе” (1935). Державна кваліфікаційна комісія Наркомосу УРСР в 1936 р. присвоїла Я.Рєзніку вчене звання професора педагогіки й науковий ступінь кандидата педагогічних наук. У 1937 р. Я.Рєзнік уже працював на посаді в.о. завідуючого кафедрою педагогіки й викладача педагогіки Київського університету. Плідним для Якова Борисовича був 1938 р. Він видав такі праці: “Надання прав освіти для дітей”, “Викладання лекцій та уроків”, “Викладання математичного матеріалу”, “Домашнє завдання та організація самостійної роботи учнів” (זעלבּשטענריקער ארבּעם פונ רער אונ אַֽרגאיאציע ה ײ מ־ פארגעבּונגענ), “Інтерес і увага у викладанні” (אינעמ אונטעריכט אונ אופמערקזאמקײַט אינטערעס ), “Лекція й бесіда як методи викладання в школі” (שמועס אונ לעקציע מעטאַֽרנ אלס אונטעריכט פונ), “Методика закрепления учебного материала”, “Образование правильных представлений и понятий у детей”, “Психологічний розвиток дітей шкільного віку” та перевидав методичний посібник “Взаємозв’язок школи та батьків”.

У журналі „Советская педагогика” Я.Рєзнік опублікував статтю „Лекционный метод преподавания в школе”. У 1939 р. він видає серію статей, присвячених проблемам виховання: “Виховання соціалістичного гуманізму”, “Виховання патріотизму”, “Виховання радянського патріотизму і інтернаціоналізму” “Виховання колективізму” та ін. Особливу увагу Я.Рєзнік приділяв саме методам викладання предметів, оскільки ця проблема гостро ставилася на педагогічних нарадах, а згодом і на з’їзді працівників освіти (1939). Тому “на честь з’їзду, – говорив учений, – ми маємо виконати і перевиконати свої плани”.

29 лютого 1940 р. Я.Рєзнік захистив п’ятитомну докторську дисертацію „Теория и практика учебного процесса” у Московському державному педагогічному інституті ім. В.І.Леніна. Це була перша докторська дисертація з педагогічних наук в Україні, де досліджувалися основні проблеми дидактики в навчальному процесі. Ученому було присвоєно ступінь доктора педагогічних наук.

Особливо цінними були праці Я.Рєзніка, що стосувалися питань дитячої психології, психологічних основ навчання та організації навчальної роботи в школі. Це насамперед методичні посібники “Методика закріплення навчального матеріалу” (1940) і “Психологічні основи навчального процесу” (1940). Педагог виклав шляхи розробки педагогічних проблем, з наукових позицій підійшов до питання навчальновиховного процесу, пов’язавши педагогіку та психологію [33, 120]. Він показав на власному досвіді глибокі знання дитячої психології під час виступу на республіканській науковій конференції з педагогіки і психології з доповіддю “Індивідуальний підхід до учнів у навчальній роботі” [220, арк. 16]. А такі теми, як „Діти шкільного віку”, “Радянські школярі”, „Психологічні основи навчання”, „Організація навчальної роботи в школі”, увійшли до навчального посібника з педагогіки за редакцією С.Чавдарова для педагогічних вищих шкіл, уперше виданого українською мовою в 1940 р.

Я. Рєзнік обґрунтував найважливіші проблеми виховання учнівської молоді у статтях “Все про виховання”, “Воспитание и обучение в советской школе”,    „О значении воспитания” і „Сила виховання”, надрукованих у 1940 р. в журналі „Советская педагогика”, а розділ “Сила виховання” – у методичному посібнику “Про виховну роботу в школі” (1940) за редакцією Й.Ліпмана. У них передусім висвітлювалися важливі питання реформування системи шкільної освіти виховання й самовиховання. Учений наголошував, що “найголовніше у виховному процесі – прилучити дитину до багатогранного життя колективу”, адже “лише в колективі яскраво виявляються здібності будь-якої особистості та забезпечується всебічний розвиток кожного учня”.

Я.Рєзнік наполегливо працював над проблемою злиття в єдиний навчально-виховний процес виховання громадянськості й всебічного розвитку молодших школярів. Він запевняв, що немає нічого найкращого в досягненні мети, як поєднання навчального і виховного процесів. На пленарному засіданні Всесоюзної наукової конференції з педагогіки, що відбувалася у Москві 29 квітня 1941 р., учений як представник  української педагогічної делегації на чолі із членом Наркомосвіти Н. Кафтановим і головою Комітету народної освіти УРСР виступив з доповіддю “Про систему освіти капіталістичних країн”. У своєму виступі він зазначав, що в людських руках перебуває знаряддя їхньої величі й щастя, і що для того, щоб бути щасливими й могутніми, їм залишається тільки вдосконалювати науку про виховання.

На початку Великої Вітчизняної війни, щоб продовжити наукову діяльність, учений разом із сім’єю виїхав до м. Кустанайська Казахської Радянської Соціалістичної республіки. Там він працював на посаді завідувача кафедри педагогіки Кустанайського державного вчительського інституту ім. Амангельди Іманової (1941–1945) та читав лекції з педагогіки.

У повоєнні роки Я. Рєзнік написав низку розвідок з історії вітчизняної педагогіки, де висвітлювалися педагогічні погляди К.Ушинського, Л.Толстого та інших, а також досвід А.Макаренка.

У 1941-1945 рр. учений наполегливо працював над проблемами навчання й виховання учнівської молоді в м. Кустанайську. Одночасно ( 1944–1945) він рахувався на посаді викладача педагогіки Київського педагогічного інституту ім. О.М.Горького. Усі свої здобутки за цей період він включив до свого методичного посібника “Методи викладання в радянській школі”. У ньому професор переконливо доводив, що “найважливішим завданням школи є озброєння учнів знаннями з основ наук”.

У 1945 р. Я.Рєзнік повернувся до Києва. Саме в цей час  відбувалися вчительські наради, на яких він консультував педагогів щодо складання підручників. Учений одразу розпочав наукову роботу в Київському державному педагогічному інституті ім. О.М.Горького. Обіймав посади заступника директора цього інституту (1945-1946), в. о. завідувача кафедри педагогіки (19461947), а також працював в Українському науково-дослідному інституті педагогіки, спочатку – науковим співробітником відділу художнього виховання (19351945), потім – завідувачем сектору дидактики (19451946), згодом – завідував відділом педагогіки (19471948).

Я. Рєзнік входив до складу вченої ради Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького (1945), та за дорученням проректора С. Литвинова давав консультації з педагогіки викладачам Кременецького вчительського інституту. Він також працював головою Державної екзаменаційної комісії на педагогічному факультеті, очолював комісію зі складання кандидатського мінімуму з іноземної мови (німецької) для вступу до аспірантури (1945) і продовжував вивчати стан викладання загальноосвітніх предметів у школі, зокрема у школах західних областей УРСР, куди його відрядило керівництво УНДІПу.

У 1945 р. в періодичній пресі з’явилася стаття С.Литвинова про перспективну діяльність Я.Рєзніка. Зокрема, автор зазначав, що учений, враховуючи власний практичний досвід, ставить і розв’язує саме ті питання, над якими замислюється не один учитель, методист, науковий працівник. Він наголошував, що стаття Якова Борисовича „Формалізм у навчанні та способи його усунення” порушувала надзвичайно актуальне питання – формалізм у знаннях учнів, що проявляється у вербалізмі, догматичності, відриві знань від життя, а звідси – у низькій якості знань. На основі узагальнення досвіду автор знаходить її причини. Однією з них він цілком справедливо вважав слабке знання вчителями педагогіки, психології й логіки: “…учитель повинен знати не тільки свою дисципліну, але також педагогіку й психологію, щоб уникати у своїй роботі формалізму”.

Я. Рєзнік критикував установлені зразки планування і структури окремого уроку, справедливо вбачаючи в цій типології одну з причин формалізму в навчанні. Проаналізувавши та об’єктивно оцінивши педагогічні концепції, він сформулював і своє ставлення до процесу виховання, надаючи йому великого значення.

Частину своїх праць учений присвятив таким літературно-критичним і загальнопедагогічним питанням, як організація навчальної роботи в школі. На його думку, “застосовуючи різноманітні способи організації навчальної роботи на уроці, вчитель повинен добиватися правильного поєднання колективних і індивідуальних форм навчання”. Він вважав, що саме “живий виклад учителя, який включає багатющу різноманітність педагогічних засобів впливу, способів, методів і форм навчання”, сприятиме вдосконаленню навчально-виховного процесу.

У післявоєнні роки в Україні широко розгорнулися наукове вивчення й популяризація педагогічної спадщини класика вітчизняної й світової педагогіки К.Ушинського. Відбувалися спеціальні засідання, наукові конференції й сесії, учительські та батьківські збори, присвячені пам’яті великого педагога. Напередодні 118річчя від дня народження вченого в Києві вийшли статті, серед яких була й стаття Я. Рєзніка “К.Д. Ушинський про наочне навчання” (1945). Згідно з ідеями й поглядами К.Ушинського було відновлено пояснювальне читання як основний метод навчання в 1-4 класах.

На початку року в періодичній пресі вийшли рекомендації Я.Рєзніка та М.Миронова педагогам щодо пояснювального читання. А в 1947 р. побачила світ книжка Якова Рєзніка “Пояснювальне читання в початковій школі”. У тому ж році за наукові досягнення в Українському науководослідному інституті педагогіки професорові Я. Рєзніку оголошено подяку як кваліфікованому педагогові-методисту УНДІПу.

Незважаючи на активну наукову та педагогічну діяльність, у 1948 р. Я.Рєзнік був звинувачений у буржуазному націоналізмі й космополітизмі. На дводенному розширеному засіданні вчених Київського державного педагогічного інституту ім. О.М.Горького (за участю студентів) та УНДІПу обговорювали його творчий доробок. Під таку критику потрапили й українські літератори за опубліковану „Історію української літератури” (1948), історики – за перший том „Історії України” (1948) та багато інших педагогів-учених.

Один із провідних учасників „шестидесятницького” руху в українській педагогіці відомий український педагог М. Красовицький був присутній на “ганебному розгромі космополітів”. Він згадував, як шукали “космополітів” в університетах та інших вищих закладах Києва, як зняли з роботи й жорстоко розкритикували завідувача кафедри Київського педагогічного інституту професора Я. Рєзніка. Зі слів М. Красовицького відомо, що в Київському університеті  ім. Т.Шевченка навчалась дочка професора Я. Рєзніка – Єва Яківна Рєзнік. На загальних факультетських комсомольських зборах від неї вимагали відмовитися від батька й осудити його за антипатріотизм. Але відповідь доньки була такою: “Можливо, мій тато й допустив помилку, цитуючи буржуазних учених, але я його не вважаю антипатріотом”. Після виступу на захист свого батька Єву виключили з університету. Через несправедливу критику була знищена й велика кількість цінних наукових праць талановитого вченого, педагога. Деякі його книжки, написані єврейською, російською та українською мовами, збереглися й донині. Це праці вченого для вчителів і науковців, які на той час високо оцінила педагогічна громадськість. Серед них “Математичний задачник IV рік навчання в трудшколі (сільський варіант)” (1928),  “Математичний задачник IV рік навчання в трудшколі” – міський варіант (1928), “Лекція й бесіда як методи викладання в школі” (1938), докторська дисертація Я. Рєзніка „Теория и практика учебного процесса” (1940), „Методика закріплення навчального матеріалу” (1940), „Методи викладання в радянській школі” (1941), „Пояснювальне читання в початковій школі” (1947) та ін. У його працях матеріал викладений легко й доступно, а важкі та незрозумілі терміни ілюструються конкретними прикладами, і лише після цього робляться необхідні узагальнення.

Спогади М. Красовицького свідчать про несправедливі звинувачення Я. Рєзніка. Так, партійна організація Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького розгорнула широку агітаційно-пропагандистську роботу серед професорсько-викладацького складу проти вченого. На спеціальному засіданні кафедри педагогіки різко критикувалися такі основні методичні посібники Я. Рєзніка, як “Воспитание и обучение в советской школе” (1940), “Психологічні основи навчального процесу” (1940), “Методика закріплення навчального матеріалу” (1940), “Методика викладання в радянській школі” (1941), “Пояснювальне читання в початковій школі” (1947), а також деякі розділи його докторської дисертації. Серед них „Діти шкільного віку”, “Радянські школярі”, „Психологічні основи навчання”, „Організація навчальної роботи в школі”, що були внесені до підручника С. Чавдарова „Педагогіка” (1940).

Дуже гострої критики зазнала власна автобіографія вченого, опублікована на 35 сторінках під назвою “Моє педагогічне життя” (1946). Члени комісії зазначили, що, „працюючи понад 15 років на кафедрі педагогіки, ніхто й не міг передбачити, що працює із затятим космополітом”. Малося на увазі те, що Я. Рєзнік багато друкувався єврейською мовою, але саме це й потрібно відзначити, адже він не боявся бути євреєм і не приховував своєї національності, вважав себе гідним українцем єврейського походження.

Висновки про роботу Я. Рєзніка були досить суворими: колектив кафедри педагогіки висловив йому недовіру як викладачеві, ставилося питання про порушення перед ВАКом питання про перегляд докторської дисертації вченого, вилучення всієї друкованої продукції Я. Рєзніка, наголошувалося на необхідності з’ясувати, які праці були написані єврейською мовою.

Студенти педагогічного інституту, які любили й поважали свого професора, виступили на його захист, за що й були виключені. На свій захист він лише встиг сказати, що його праці знають і високо оцінюють фахівці не лише України, а й США та Німеччини. Після нервового стресу вчений переніс серцевий напад. Тривалий час він хворів, а після одужання знову розпочав працювати й закінчив рукопис “Велика дидактика”. Згодом цей рукопис віддав до редакції, але, на превеликий жаль, він так і не був надрукований. У ньому автор висловив свої погляди й дав оцінку вченню К.Ушинського, А.Макаренка та Т.Шевченка.

У 1948 р. після звільнення з усіх посад  Я.Рєзнік був змушений виїхати з Києва до м. Старобільська – курортного містечка в Луганській області. Тут учений працював у місцевому вчительському інституті й продовжував свою наукову діяльність. Після всіх ганебних звинувачень здоров’я його значно погіршилося. Творча діяльність видатного педагога була практично підірвана, віра втрачена, а вся його бібліотека знищена. Серце не витримало – і влітку 17 червня 1952 р. вчений помер.

Похований Я. Б. Рєзнік на місцевому цвинтарі в м. Старобільську Луганської області.

         Шевченко, С. М. Біографія про життєвий і творчий шлях Я. Б. Рєзніка / Шевченко С. М. // Шевченко С. М. Педагогічна спадщина Я. Б. Рєзніка (1892–1952) : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Шевченко Світлана Миколаївна ; Інт педагогіки АПН України. – Київ : [б. в.], 2008. – С. 11–50.


Анонси та оголошення

03.06.2020

Шановні колеги!

Запрошуємо Вас до участі у XXVIІ Всеукраїнських педагогічних інтернет-читаннях «Василь Сухомлинський у діалозі із сучасністю. Ідеї Василя Сухомлинського крізь призму сучасних освітніх практик: набутий досвід і перспективи». Захід відбудеться 30 вересня 2020 року.  Інформаційний лист

22.05.2020

До участі в конкурсі допущені:

– ПОНОМАРЕНКО Лариса Олександрівна – на посаду завідувача відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів;

– ГУРАЛЮК Андрій Георгійович  – на посаду завідувача сектору інформаційно-комунікаційних технологій і наукометрії відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти;

– СУХОМЛИНСЬКА Ольга Василівна – на посаду головного наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики;

– ДОБКО Тетяна Василівна  – на посаду провідного наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– ВОСКОБОЙНІКОВА-ГУЗЄВА Олена Вікторівна – на посаду провідного наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– ГАВРИЛЕНКО Тетяна Леонідівна – на посаду старшого наукового співробітника відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ДЯЧЕНКО Людмила Миколаївна – на посаду старшого наукового співробітника сектору рідкісних видань відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ЗАКАТНОВ Дмитро Олексійович – на посаду старшого наукового співробітника відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти за сумісництвом;

– МІХНО Олександр Петрович – на посаду старшого наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ПІНЧУК Ольга Павлівна – на посаду провідного наукового співробітника сектору інформаційно-комунікаційних технологій і наукометрії відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти за сумісництвом;

– РОСТОКА Марина Львівна – на посаду старшого наукового співробітника відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти;

– СТРАЙГОРОДСЬКА Людмила Іванівна – на посаду старшого наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ТАРНАВСЬКА Сніжана Вікторівна – на посаду старшого наукового співробітника сектору рідкісних видань відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ХОПТА Світлана Михайлівна – на посаду старшого наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики;

– ГОДЕЦЬКА Тетяна Іванівна – на посаду наукового співробітника відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти;

– ГОНЧАРЕНКО Олена Леонідівна – на посаду наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів;

– ДЕМИДА Євгенія Федорівна – на посаду наукового співробітника відділу педагогічного джерелознавства та біографістики;

– ДЕРЕВЯНКО Тетяна Михайлівна – на посаду наукового співробітника відділу педагогічного джерелознавства та біографістики;

– ДУРДАС Алла Петрівна – на посаду наукового співробітника відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом

– МАТВІЙЧУК Оксана Євгенівна – на посаду наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– НІКОЛАЄНКО Ярослава Миколаївна – на посаду наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів;

– СЕРЕДА Христина Володимирівна – на посаду наукового співробітника сектору інформаційно-комунікаційних технологій і наукометрії відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти;

– СИМОНЕНКО Тетяна Василівна – на посаду наукового співробітника сектору інформаційно-комунікаційних технологій і наукометрії відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти за сумісництвом;

– СОШИНСЬКА Ярослава Євгенівна – на посаду наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– СУХОМЛИНСЬКА Леся Віталіївна – на посаду наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики за сумісництвом;

– ШИЛО Олексій Андрійович – на посаду наукового співробітника сектору інформаційно-комунікаційних технологій і наукометрії відділу наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти за сумісництвом;

– РУБАН Алла Іванівна – на посаду молодшого наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– СОЛОДОВНІК Олена Анатоліївна – на посаду молодшого наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– ХЕМЧЯН Ірина Іванівна – на посаду молодшого наукового співробітника відділу науково-освітніх інформаційних ресурсів за сумісництвом;

– ЧАЛА Наталія Володимирівна – на посаду молодшого наукового співробітника сектору сухомлиністики відділу педагогічного джерелознавства та біографістики.

Всі матеріали

Наша анкета

Шановні користувачі!

ДНПБ України
імені В. О. Сухомлинського НАПН України прагне створити сучасний науково-освітній та культурний простір, що сприятиме якісному забезпеченню Ваших інформаційних потреб.

Просимо взяти участь в анонімному анкетуванні! 

Ваші відповіді допоможуть нам покращити бібліотечно-інформаційне обслуговування користувачів і слугуватимуть удосконаленню науково-інформаційного забезпечення сфери освіти, педагогіки, психології.

Вебінар

Заходи

Всі матеріали

Виставки

Всі матеріали

Наші видання

Всі матеріали