НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бібліотека це дзеркало і джерело духовної культури

Image
04060, Київ, М.Берлинського, 9 380 (44) 467-22-14 dnpb@i.ua Мапа проїзду
A A A

Біографія Корфа М. О.

Микола Олександрович Корф народився 2 липня 1834 р. в Харкові. Дитинство пройшло в с. Нескучнім Олександрівського повіту Катеринославської губернії (тепер Донецька область).
Мати – українка, набожна поміщиця, батько – обрусілий остзейський барон, освічена людина, прекрасно володів російською, німецькою і французькою мовами, гуманно ставився до кріпаків і вимагав цього від сина. На другому році життя хлопчик втратив матір – «рушія в виховному значенні кожної дитини». Після нового одруження батька вів мандрівне життя: в Харкові, Катеринославі, на селі, в Новгороді, Москві, Петербурзі (батько вважав вплив мачухи на сина негативним у виховному значенні). Коли йому виповнилося 10 років, помер батько, якого він дуже любив.Найбільший вплив на маленького Колю мала його няня Олена Іванівна Альберті з м. Риги. Вона ознайомлювала свого вихованця з началами християнської релігії, співала народні пісні. У неповних шість років батько відвіз його до тітки, сестри матері Т. Т. Корф (за чоловіком). Вона серйозно ставилася до виховання дітей і заради цього переїхала в маєток Вовче (Воронезької губернії), щоб мати змогу навчати двох своїх дітей у сімейній школі Д. Д. Градовського. Там навчався й Микола. Це була школа з відповідним штатом викладачів. Діти вчилися влітку 4, а взимку – 6 годин. Прекрасні умови в маєтку виховувати любов до сільської місцевості.
У 9 років батько віддав сина на виховання гувернерові-німцю до Новгорода, а через рік – у пансіон Крюммера в м. Вєрро Ліфляндської губернії (1844-1845). У пансіоні молодий барон досконало вивчає німецьку мову. Водночас німецька обстановка, суворі релігійні звичаї, щоденна гімнастика привчили десятирічного вихованця до старанної праці. В 1845 р. він перейшов до пансіону (сімейної школи Олександра Яковича Філіпова в Санкт-Петербурзі й навчався там до 1848 р. Саме О. Я. Філіпов, ідеальний педагог за покликанням (так вважав Кор ф), збудив у нього цікавість до вчительської справи. Тут він не лише здобув грунтовну загальну освіту, а й виховав характер.
Як пізніше згадував М. О. Корф, з часу навчання в пансіоні О. Я. Філіпова «Євангеліє» стало для нього великою книгою. Хоча в ранньому дитинстві Микола залишився без матері, жив у сім’ях родичів, але виховувався ласкою, добрим ставленням дорослих, розумною книжкою, спілкуванням з природою. Він часто говорив: «Село Вовче я полюбив за ліс, степ і річку».
Маючи прекрасну загальну підготовку, знаючи три іноземні мови, Микола Корф у 1848 р. склав вступні іспити до петербурзького Олександрівського ліцею, який вважався одним з найкращих вищих аристократичних закладів Росії. Викладали там такі відомі вчені, як П. Л. Чебишев, Я. К. Грот (пізніше обрані членами Російської академії наук). У ліцеї заклалися основи й соціально-педагогічних переконань студента. В його поглядах на завдання та методи педагогіки було багато спільного з поглядами К. Д. Ушинського. Головне, що в нього сформувалось переконання щодо «цілісності наукового знання», взаємозв’язку всіх наук, а також упевненість у тому, що найважливіше, першочергове завдання – це вивести справу народної школи з «кабінетних фантазій».
Після закінчення ліцею в 1854 р. із золотою медаллю Микола Олександрович деякий час працював у Міністерстві юстиції, а через рік надовго оселився в с. Нескучнім, де пройшло його дитинство. У 22 роки він одружився з донькою місцевого дворянина Марією Клєвцовою. Пізніше М. О. Корф згадував: «…я шукав не тільки товариша і друга в дружині, я шукав ласки, в якій мені було відмовлено в дитинстві». Десять років він прожив у цьому селі, зрідка від’їжджаючи за кордон. Двічі побував на батьківщині Песталоцці (у Швейцарі), де вивчав шкільну справу. Після повернення додому відкрив школу для простолюду та бібліотеку, для якої виписав книжки з філософії, педагогіки, журнали й газети французькою, німецькою та англійською мовами.
Педагогічна діяльність Миколи Корфа припадає на 60-ті роки XIX ст., після відміни кріпосного права, коли понад 40 млн селян отримали деякі громадянські права, й питання про народну освіту стало першочерговим.
Причому поступово змінювалися погляди на народну школу. Її починали розглядати як інституцію, що має соціальне й державне значення. Окремі земства підіймали питання про запровадження загального початкового навчання, що диктувалося соціально-економічними причинами. Одночасно велися дискусії про зміну характеру, змісту і методів навчання, збільшення кількості шкіл, контингенту учнів.
Саме в поширенні знань серед народу педагог вбачав свій патріотичний обов’язок, а школу вважав одним із наймогутніших засобів цього процесу. За короткий час він створив новий тип сільської школи («корфівська тризимка»), розробив для неї навчальні посібники, методику навчання. Довгий час ця школа залишалася зразком для всіх земських шкіл Росії. З 1866 р. розпочалася земсько-педагогічна робота М. О. Корфа. Першу земську народну школу він організував у 1867 р. в с. Олександрівці Олександрівського повіту колишньої Катеринославської губернії. Того ж року він видав книжку «Земский вопрос (О народном образовании)». В гостропубліцистичній формі автор захистив основні педагогічні вимоги, здійснення яких мало поліпшити справу народної освіти.
Земства залишили помітний слід в історії народної освіти. У дореволюційній Росії вони сформувалися відповідно до «Положення про земські установи» (1864). Спочатку земства байдуже ставилися до справи народи освіти, а із 70-х років їхня діяльність активізувалася, земські діячі брали активну участь у боротьбі за офіційний дозвіл здійснювати початкове навчання українською мовою. У 80-ті роки масово відкривалися церковнопарафіяльні школи, а деякі земські закривались або переходили до рук духовенства. З другої половини 90-х років земства фактично взяли на себе утримання шкіл, організовували позашкільну освіту населення, опікувалися видавничою справою. М. О. Корф постійно сприяв їхній роботі.
У своїх працях педагог неодноразово підкреслював убогість церковнопарафіяльної школи «старого гарту», яка не лише не розвивала, а, навпаки, калічила дітей, притупляла їхні здібності, не могла бути провідником освіти. Це були, головним чином, дяківські школи грамоти з вузькорелігійною програмою навчання, примітивною методикою виховання, що допускала жорстокі побиття дітей. До того ж більшість із них діяли тільки на папері. У 1868/69 навчальному році в Олександрівському повіті зусиллями Миколи Олександровича відкрилися нові школи.
Під час розробки «науки про початкове навчання» М. О. Корф, з одного боку, спирався на західноєвропейський педагогічний досвід, пристосовуючи його до умов життя селян своєї країни; з іншого – на ідеї, висунуті російською суспільно-педагогічною думкою 60-х років XIX ст. У багатьох питаннях він взагалі був самостійним теоретиком, талановитим практиком. «Только те теоріи и идеалы могут получить осуществленіе, – підкреслював він, – которые вытекают из наблюденія над окружающею действительностью, и только та практика окажется устойчивою и производительною, которая, чуждая односторонности, будет освежаться разумною теоріею»1.
Ідеальною початковою школою, на думку педагога, є така, де кожен учитель має лише один клас. Він створив новий тип школи – трирічну земську з одним учителем і розробив методику роботи в малокомплектній школі. Уперше М. О. Корф спроектував навчальну програму для неї. Програма охоплювала: читання, письмо, 4 арифметичні дії, світознавство та Закон Божий. Заняття проводив один учитель у трьох класах одночасно. Підготовці вчителів до роботи в малокомплектній школі педагог віддавав багато сил, розробив докладні плани занять і методики проведення уроків.
М. О. Корф був релігійною людиною і вважав, що природничі науки розвивають у дітей схильність доходити істини шляхом спостережень і виховують «іскру любові до Бога». Навчання не повинно бути поверховим, а має виховувати, відповідати розумовим здібностям учнів; учитель мусить застосовувати різноманітні методи, наочність, індивідуальний підхід.
Микола Олександрович був переконаний, що навчання має здійснюватися рідною мовою з обов’язковим вивченням російської та вихованням поваги до всіх національностей. Ведучи мову про українські школи, він зазначав, що в майбутньому «когда народныя школы будут посещаться хоть лет пять, весьма естественно будет начинать в народной школе с малорусскаго языка, как ближайшаго, и заканчивать русским, основательное знаніе котораго навсегда должно составлять одну из основних задач малорусской народной школы».
Педагогічну діяльність М. О. Корфа можна умовно поділити на три періоди: з 1867 р. до ухилення його від земської діяльності й добровільної еміграції за кордон у 1872 р.; з 1872 до 1880 р. – перебування у Швейцарії; повернення в Росію і до останніх днів життя (1880-1883). Не цурався Микола Олександрович і громадської роботи, його обирали повітовим гласним, почесним мировим суддею. У 1866-1872 рр. він – активний член, а потім і голова повітової училищної ради в м. Олександрівську (тепер Запоріжжя) – створив нові початкові земські школи (понад 40). Організовував учительські з’їзди.
М. О. Корф пропагував недільні повторні курси, багато сил віддавав підготовці вчителів для початкових земських шкіл, давав показові уроки. Готував і видавав навчальні книжки та посібники для вчителів (зокрема, «Руководство к обучению грамоте по звуковой методе», 1867; «Русская начальная школа», 1870; «Наш друг», 1871).
«Руководство к обучению грамоте по звуковой методе» спочатку було складене для старшої доньки автора. Це один з перших у Росії посібників з методики навчання на основі звукового аналітико-синтетичного методу. У ньому даються поради вчителям земських шкіл, як протягом двох місяців навчити дітей, котрі не знають азбуки, читати й писати російською та читати слов’янською мовою. Як стверджують науковці, філологи того часу, Микола Олександрович додав до цього методу «так много своего оригинального и ценного, что можно его назвать „методом Корфа” у полном понимании этого слова». Сам же педагог підкреслював, що звуковий метод «постоянно обращаясь к рассудку, а не к памяти, постоянно напрягая мыслительные способности ученика, развивает его», в результаті чого «ученик, обученный по звуковой методе, не может забыть механизма чтения, потому что он его не заучил, а понял». Він вважав звуковий метод єдиним, який можна рекомендувати вчителям.
Протягом п’яти років, починаючи з 1867 р., для самоосвіти вчителів М. О. Корф видавав щорічні «Отчеты Александровского уездного училищного совета», які розповсюджувалися по всій Росії. У цих своєрідних педагогічних працях розповідалося про відкриття народних училищ, створення навчальних програм, рекомендувався розклад занять, давалися методичні поради.
Послідовник педагогічних поглядів К. Д. Ушинського, Микола Олександрович запровадив у створених ним школах навчання за книжками «Родное слово» та «Детский мир». Він сам писав навчальні книжки для дітей. У 1872 р. уклав першу книжку для читання «Малютка», що мала підготувати учнів до свідомого сприйняття «Родного слова». До неї увійшли уроки для читання, малюнки, прислів’я. Метою цієї книжки було не лише вдосконалити техніку читання та письма, а й сприяти розвиткові світогляду учнів, збагаченню словникового запасу. Велику увагу автор приділив наочності навчання. Навчальний матеріал «Малютки» згодом увійшов до книжки «Наш друг».
Праця М. О. Корфа «Русская начальная школа» (1870) – своєрідна педагогічна енциклопедія початкового навчання, перша в Росії книжка зі школознавства. Пізніше її доповнила збірка «Наше школьное дело». Книжка для для класного читання «Наш друг» (1871) була доповненням до «Родного слова» К. Д. Ушинського. Вона мала розвивати мислення й мову учнів, одночасно давала знання з природознавства, гігієни людини, поради з сільського господарства. «Наш друг» став дуже популярним і в 1876 р. вийшло його четверте видання. Пізніше, в 1881 р. Микола Олександрович склав як доповнення до неї методичний посібник для вчителів «Руководство».
Педагогічна діяльність М. О. Корфа була високо оцінена громадськістю. У 1870 р. Петербурзьке педагогічне товариство обрало його своїм почесним членом. У 1871 р. він став почесним членом Московського університету й Московського комітету грамотності. Проте його громадська діяльність, виступи проти бюрократизму й поміщицького свавілля привели до того, що на земських виборах 1872 р. його забалотували землевласники. Реакційні поміщики Олександрівського повіту не обрати його членом повітової училищної ради. Це, а також введені урядом обмеження земського самоуправління змусили його виїхати до Швейцарії. Він оселився в Женеві, де прожив до 1880 р. Педагог відкрив там російську школу, досліджував місцеву систему освіти, працював над книжкою «Итоги народного образования в европейских государствах» (1879). Під час перебування М. О. Корфа за кордоном Петербурзький комітет грамотності нагородив його золотою медаллю за «літературну і безпосередню діяльність з народної освіти» (1873).
У 70-ті роки Микола Олександрович пробував свої сили в педагогічній теорії, осмислював зроблене. З-під його пера вийшли: «Земский вопрос (О народном образовании)» (1867), «Русская начальная школа» (1870), «Теория Дарвина и вопросы педагогики» (1873), «Как обучать грамоте ребят и взрослых» (1880), «Наши педагогические вопросы» (1882). Педагога дуже хвилювала думка К Д. Ушинського про методичний і науковий рівень його публікацій. Костянтин Дмитрович дав позитивний відгук на книжки «Русская начальная школа» і «Руководство к обуренню грамоте по звуковой методе». У листі до нього М. О. Корф виклав своє бачення використання «Родного слова» в умовах сільської школи. У відповіді К. Д Ушинський зазначив, що вирішив перевидати книжку спеціально для сільських шкіл. Оцінюючи діяльність М. О. Корфа, він писав: «О, если бы Вас можно было помножить на число наших губерний, – не говорю уже уездов, – через 10 лет Россия была бы уже другая».
Педагог не обмежувався підготовкою «руководств», підручників, а написав велику кількість журнальних і газетних статей. Перша була опублікована в «Экономическом указателе» В. І. Вернадського (1859). У«С.-Петербургских Ведомостях» він надрукував більш як 200 статей і заміток. З 1866 р. на їх сторінках вів боротьбу з газетою «Весть» з питань самоуправління, друкував свої «Письма на Родину». У «Вестнике Европы» були вмішені його статті: «Об обязательном обучении в России» (1872), «О книге князя А. И. Васильчикова», «О самоуправлении», «Новая Вена и ее самоуправление», «Теория Дарвина и вопросы педагогіи», «Педагогический отдел всемирной выставки» (1873). Деякі статті надрукували журнали «Народная школа», «Семья и школа», газета «Неделя». Діяльність барона Корфа говорила сама за себе. Його називали «енергійним земцем», «піонером у справі освіти».
Статті, подані в «С.-Петербургских Ведомостях» під назвою «Земский вопрос», були видані окремою брошурою, а опубліковані в «Народной школе», «Семье и Школе», «С.-Петербургских Ведомостях» и «Вестнике Европы» – книжкою «Наше школьное дело. Сборник статей по училищеведению» (1873).
У 1874 р. М. О. Корф виступив проти «Положення о начальных народных училищах», яке ставило їх у залежність від інспекторів (у цьому ж році було затверджене нове «Положение…», що діяло до 1917 р.). Він розробляв питання інспектування та інструктування народної школи.
В 1880 р. Микола Олександрович повернувся до Росії. 17 жовтня Маріупольськими земськими зборами його одноголосно обрали попечителем Майорської і Врем’євської шкіл, членом повітової училищної ради. Він не полишає громадсько-педагогічної діяльності, створює недільні школи в Маріупольському повіті (1882), керує учительськими з’їздами на Херсонщині, в Бердянську (1883).
У доповіді «Про скорочення штатів учительських помічників у повіті і заходи на користь народної освіти, здійснювані за рахунок цієї економії» на земських зборах М. О. Корф обгрунтував необхідність різноманітних форм освіти. Крім початкових земських шкіл, він запропонував організовувати недільні повторювальні, пересувні й тимчасові школи, народні бібліотеки тощо. Великого значення надавав педагог пересувним школам, які діють на селі лише тимчасово, а потім переїжджають на короткий час в інше село. Він був переконаним противником тілесних покарань.
Активна діяльність Миколи Олександровича не завжди викликала схвалення земств. Він зазнавав цькувань реакційної преси та урядових кіл, що обстоювали антиліберальні, антидемократичні тенденції. В деяких газетах і журналах Корфа називали «приблудою-німцем», «безбожником», «матеріалістом», «неблагонадійною людиною». У зв’язку з цими нападками в 1882 р. він відмовився балотуватися на посаду завідувача московських шкіл (у Московській управі).
Не відмовляючись від того, що найголовнішим завданням «малоросійської школи» є вивчення мови російської як загальнодержавної, М. О. Корф підкреслював необхідність навчання українською мовою: «…обучение родному языку должно быть положено в основу всего элементарного обучения». Адже це – священне право для кожної нації. Проте російський уряд не лише заборонив друкувати книги українською мовою, українські театр і музику, а й переслідував мову корінної нації в школах України.
М. О. Корф був не просто педагогом, організатором початкових шкіл, а вченим, що стояв на рівні досягнень європейської і світової науки свого часу. Хоча він працював переважно в Україні, його діяльність має велике значення і для Росії, де сільська школа створювалася за зразком земської, запровадженої Миколою Олександровичем.
13 листопада 1883 р. М. О. Корф помер там, де й народився (в Харкові) на руках дружини «від остаточного виснаження життєвих сил».
На черговій сесії Маріупольських повітових зборів слухалося питання про створення школи імені Миколи Корфа, вчителі пропонували вивісити його портрети в усіх школах. В 1885 р. Міністерство народної освіти категорично відмовило в цьому. Так тривало 10 років. У 1893 р. вийшла друком перша книжка про життя й діяльність педагога – «Барон Н. А. Корф. Его жизнь и общественная деятельность». Її автор – М. Л. Пєсковський.
У Миколи Олександровича було дві доньки. Одна з них, Катерина Миколаївна, вийшла заміж за В. І. Немировича-Данченка – видатного театрального діяча. Подружжя на власні кошти в 1895 р. заснувало школу для дітей селян, яку і в народі, і офіційно називали корфівською.
Педагогічна спадщина М. О. Корфа стала предметом низки спеціальних досліджень. Так, В. Д. Курсова захистила кандидатську дисертацію «Урок в педагогических системах крупнейших русских педагогов (К. Д. Ушинского, Н. А. Корфа, Н. Ф. Бунакова)» (1940), Л. П. Михайлова – «Педагогическая деятельность и педагогические взгляды Н. А. Корфа» (1956), Л. В. Шустрова – «Гуманистическая направленность воспитательной деятельности педагога Н. А. Корфа» (1992) і т. п. Певне значення в справі вивчення й популяризації ідей цієї непересічної особистості мають видані наприкінці XX ст. статті С. Ф. Єгорова, П. І. Мазура, Д. Д. Семенова.
У 1994 р. в м. Донецьку відбулася III регіональна науково-практична конференція «Донбасс: прошлое, настояшее, будущее», присвячена 130-річчю з дня народження педагога і просвітителя М. О. Корфа.
Більшість педагогічних ідей Миколи Олександровича зберегли свою актуальність і в наш час. Учителі-практики, вчені постійно звертаються до його творчого доробку з метою вирішення злободенних завдань сучасної школи.

Бондар Л. С. Корф Микола Олександрович / Л. С. Бондар // Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб : у 2 кн. Кн. 1. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – С. 346–354.