Біографія Г. Є. Жураківського
Геннадій Євгенович Жураківський народився 4 вересня (за старим стилем – 23 серпня)1894 р. у Москві в сім’ї, родовід якої сягав давніх чернігівських старшин. Його батько викладав естетику та історію літератури в Московській консерваторії. Мати майбутнього вченого до заміжжя працювала вчителькою в Миколаєві. У 1910 році за надто прогресивні виступи глави сім’ї родину Жураківських було вислано з Москви і сім’я спочатку переїхала до Тифліса, а в 1911 р. оселилася в Києві. Тут батько Геннадія Євгеновича продовжив свою педагогічну діяльність у консерваторії, де читав історію мистецтв і естетику, та в кількох гімназіях, де викладав російську мову й літературу. Одну із цих гімназій, що знаходилася на колишній Тимофіївській вулиці, 12 (тепер вулиця Михайла Коцюбинського), в 1913 і закінчив Г.Жураківський. У тому ж році юнак вступив на історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету. Під час навчання він стає активним слухачем занять із педагогіки, які проводив український психолог і педагог Степан Ананьїн (1875-1942). Лекції та семінари улюбленого викладача настільки захопили юнака, що він вирішує присвятити свою майбутню діяльність педагогічній науці. Тому коли в 1917 Рада університету оголосила дворічний конкурс на тему «Педагогические взгляды Л. Толстого», Г.Жураківський, котрий саме закінчував курс навчання на історичному відділенні, спеціально, щоб узяти участь у конкурсі, переходить на філософське відділення (спеціалізація «історія педагогіки») того ж історико-філологічного факультету. На початку 1920 р. він здобуває першу премію, що дало можливість здібному юнакові в статусі професорського стипендіата залишитися в університеті для підготовки до викладацької діяльності. Вже на початку професорського стипендіатства визначився один із основних напрямів його майбутніх історико-педагогічних досліджень – молодий учений захоплюється античністю. Проте політичні події 1917 і наступних років в Україні мало сприяли зосередженню на дослідженні античності. До того ж скрутні сімейні обставини (хвороба і рання смерть батьків, піклування разом з молодшим братом про психічно хвору сестру) змушували юнака дбати про насущні життєві потреби. Тому ще в 1918 р. Геннадій Євгенович починає викладати громадознавство в 2-й Київській реальній школі (пізніше – трудова школа № 33), директором якої за сумісництвом був професор С. Ананьїн. Одночасно в 1919 р. Г. Жураківський завідував підвідділом дитячих будинків Народного комісаріату соціального забезпечення УСРР, а в 1920 р. керував педагогічною секцією підвідділу охорони дитинства Київського губернського відділу соціального забезпечення. Саме діяльності цієї секції з реорганізації навчально-виховної роботи в старих притулках та створення дитячих будинків нового типу присвячена перша публікація вченого – стаття «К вопросу о постановке учебно-воспитательного дела в детских домах», надрукована в 1920 р. в першому номері журналу «Ежемесячник соціального обеспечения». У 1920 р. Народний комісаріат освіти УСРР, здійснюючи реорганізацію вищої школи, прийняв рішення про поділ університетів на окремі інститути. У зв’язку з цим влітку 1920 р. Київський університет було розформовано, а професорське стипендіатство ліквідовано, внаслідок чого Г.Жураківський утратив з такими зусиллями здобуту можливість ґрунтовної підготовки до викладацької діяльності у вищому навчальному закладі. У тому ж році 26-річний педагог починає завідувати великим дитячим будинком на вулиці Велика Дорогожицька, 81. Тут він проводив активну роботу з дослідження різних аспектів психології юнацтва. Власне це було продовження розробки проблеми, яку Геннадій Євгенович розпочав вивчати ще під час навчання в університеті (як свідчать архівні документи, в 1918 р. студент Г. Жураківський захищав реферат на тему «Психология и педагогика отрочества»). Одним із результатів узагальнення матеріалів з цієї проблематики стала стаття «К вопросу об основах психологи отрочества» (1922).
Активна практична діяльність не завадила Г. Жураківському продовжувати дослідження античної педагогіки, тому він взимку 1923–1924 рр. став аспірантом київської Науково-дослідної кафедри педології, яку очолював С. Ананьїн. Тут йому було запропоновано написати ґрунтовну працю, в якій історія педагогіки аналізувалася б із погляду історії класової боротьби. Кінцевим результатом такого дослідження планувалося видання тритомника, де перший том присвячено стародавньому світу, другий – періоду від середньовіччя до початку XIX ст. і третій том – XIX – початку XX ст.
У березні 1926 р. на засіданні Науково-дослідної кафедри педології відбувся прилюдний захист праці аспіранта Г.Жураківського на тему «Історія педагогіки у зв’язку з історією класової боротьби. Ч. 1», під час якого було прийнято рішення зарахувати Геннадія Євгеновича науковим співробітником кафедри. Цього ж року було видано першу частину «Очерков по истории педагогики в связи с историей классовой борьбы» (інші частини цієї праці не були надруковані), в якій на широкому політичному та соціально-економічному тлі докладно висвітлювалась педагогічна думка й виховна практика в стародавніх Греції та Римі. Іншим стародавнім грецьким містом, якому Г. Жураківський приділив багато уваги, стали Афіни. Розповідаючи про зміст мусичного (розумового) та гімнастичного (фізичного) виховання, організацію занять у гімназіях та характерні особливості виховання ефебів, Геннадій Євгенович також виокремлює з-поміж важливих засобів формування патріотичних почуттів афінської молоді театральні видовища й національні свята.
Зазначимо, що в історико-педагогічній літературі праця Г. Жураківського «Очерки по истории педагогики в связи с историей классовой борьбы» є однією з перших, у якій зроблено спробу проаналізувати античний період з позиції марксизму. Водночас досконале знання давніх мов дало змогу вченому основною джерельною базою дослідження зробити твори Аристотеля, Геродота, Еврипіда, Квінтіліана, Ксенофонта, Платона, Плутарха, Цицерона, Ювенала та ін. У вступному слові Геннадій Євгенович зауважував, що він свідомо намагався якнайширше представити оригінальні твори античних авторів, бо тільки вони дають змогу відчути дух епохи. Тут же він наголошував, що, з його погляду, лекційна форма занять у вузі втрачає свою повну монополію, а поруч з іншими активними засобами засвоєння навчального матеріалу дедалі більшої ваги набуває читання в аудиторії праць класиків і наступне їх колективне обговорення.
Коли Г. Жураківський писав ці слова до своєї книги, він був уже досить досвідченим викладачем, бо ще в 1922 р. почав вести педагогічні дисципліни в Київському музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка. У 1924 р. основним місцем роботи педагога став Київський вищий інститут народної освіти (з 1926 р. – Київський інститут народної освіти (КІНО), який було створено в 1920 р. на базі Київського університету. Тут він невдовзі стає одним із провідних викладачів, зокрема в 1927 р. отримує звання професора. Основними курсами, які читав Геннадій Євгенович, були «Історія педагогіки», «Система народної освіти в зарубіжних країнах і в СРСР» та «Сучасні педагогічні течії».
Працюючи в Київському інституті народної освіти, Г. Жураківський разом із О. Астрябом, Г. де Метцем, О. Музиченком та іншими викладачами засновує методичне консультаційне бюро, покликане розв’язувати педагогічні проблеми, що виникали у працівників освіти в процесі роботи. Кожний член бюро мав прийомні години, під час яких охочі могли особисто одержати консультацію з різних педагогічних питань.
У другій половині 1920-х рр. багатий викладацький досвід спонукає Геннадія Євгеновича до публікації у виданнях КІНО (журнали «Кузня освіти», «Записки Київського інституту народної освіти» та «Бюлетень методичного консультаційного бюро при Київському інституті народної освіти») низки статей на тогочасні актуальні теми. Однією з таких тем була проблема перебудови системи педагогічної освіти. У статті «На шляхах реформи педагогічної освіти на Україні» Г. Жураківський зазначав, що офіційно кінцеву мету перебудови сформульовано таким чином: «Вчителі всіх шкіл, незалежно від типу і ступеня, повинні набувати цілком закінчену, різноманітну щодо змісту, але рівноцінну щодо кількості років навчання, вищу освіту, що повинна базуватись на цілком закінченій середній освіті».
Намагаючись зробити свій внесок у стабілізацію навчально-виховного процесу в педагогічних вузах, Г. Жураківський бере участь у дискусії про роль і місце в навчальному плані різних дисциплін педагогічного циклу, виступає проти постійних змін у програмах, зокрема застерігає від спроб обмежити кількість годин на вивчення курсу історії педагогіки, доводить значення таких знань для формування кваліфікованого вчителя тощо. Педагог не лише розробляє навчальні програми тих курсів, які йому доводиться читати, а й виносить їх на загальне обговорення. З цього погляду цікавою є стаття «Проблема будування курсу «Система народньої освіти в педвиш’і» (1927). У ній автор розглядає зміст, місце серед інших навчальних предметів та методику викладання складного інтегративного курсу, який охоплював історію проблеми єдиної школи в XIX та в XX ст., інформацію про системи освіти найзначніших зарубіжних країн (США, Англії, Німеччини, Франції тощо), Російської імперії, РСФРР, УСРР, загальний огляд систем освіти інших радянських республік, а також загальну характеристику роботи всесоюзних наукових установ (Академії наук СРСР, Всесоюзної бібліотеки ім. В. Леніна тощо) та основи радянського законодавства в галузі народної освіти.
Багато уваги у другій половині 1920-х років Г. Жураківський присвятив проблемі реформування шкільної освіти. Безумовно, більшість із його публікацій несе на собі певний відбиток ідеологічної спрямованості (зауважимо – лише мінімальний, без якого друкування в офіційній радянській пресі взагалі було неможливим). Та хоч би про що писав учений – про питання, що поставали у зв’язку з намірами утворити загальну всесоюзну систему шкільної освіти, про пошуки концептуальних підходів до створення нових шкільних навчальних програм тощо, – кожна стаття привертає увагу передусім великою обізнаністю автора як із сучасним йому станом предмета обговорення, так і з історією питання. І це закономірно, адже однією з найхарактерніших рис особистості Жураківського-вченого була його прекрасна ерудиція. Він ніколи не обмежувався вузькопрофільною спеціальною літературою, а навпаки – прагнув усвідомити провідні напрями розвитку педагогічної науки і в країні, й за кордоном.
Підсумовуючи огляд наукової спадщини Г. Жураківського київського періоду, необхідно наголосити, що його статті в українській періодиці 1920-х років є на сьогодні не лише важливим джерелом інформації про тогочасні педагогічні проблеми та пошуки шляхів їх вирішення. Завдяки науковій ґрунтовності, зокрема насиченим фактами історичним екскурсам та значній кількості посилань на вітчизняні й зарубіжні видання, публікації вченого для сучасного читача є цікавим джерелознавчим матеріалом, цінним засобом поглиблення історико-педагогічних знань.
Коли в 1930 р. Київський інститут народної освіти було ліквідовано, а на його базі створено три окремих інститути, Г.Жураківський стає викладачем одного з них – Фізико-хіміко-математичного. Проте 19 вересня 1932 р. вийшла постанова ЦВК СРСР «Про навчальні програми і режим у вищій школі та технікумах», яка, зокрема, передбачала відтворення університетів. Згідно з цим документом передбачалося відновлення з вересня 1933 р. Київського університету. Здавалося, нарешті здійсниться юнацька мрія Г. Жураківського стати викладачем у своїй альма-матер. Проте життя розпорядилося інакше.
1 жовтня 1930 р. було заарештовано молодшого брата Геннадія Євгеновича Анатолія, котрий був відомим священиком. Після слідства, що тривало цілий рік, о. Анатолія засудили до вищої міри покарання – розстрілу, із заміною смертного вироку на 10 років концтаборів. Безумовно, такий вердикт не міг не позначитися на долі інших членів сім’ї. Принаймні остання публікація Г. Жураківського в київській періодиці – стаття «До питання про джерела освітньої діяльності старої Київської громади» – датується саме 1930 р. Ця публікація, в якій узагальнено матеріали великої кількості друкованих видань здебільшого мемуарного характеру, була першим вагомим результатом нового ґрунтовного дослідження вченого, що стосувалося однієї з найцікавіших сторінок української історії – громадсько-педагогічного руху в середині XIX ст.
На початку 30-х років прізвище Г. Жураківського зникає зі сторінок українських фахових часописів, а сам він у 1934 р. переїздить до Москви. Геннадій Євгенович захопив із собою два томи україномовного рукопису, в якому на багатому архівному матеріалі досліджувалася просвітительська діяльність полтавської та київської інтелігенції кінця 50-х – початку 60-х років XIX ст. Тільки згодом, уже на сторінках московської періодики, у статтях «А. И. Стронин и Полтавская гимназия в конце 50-х годов XIX века» (1943), «К вопросу о возникновении первых воскресных школ в Киеве» (1944), «Проблеми гуманизма и общего образования в педагогической системе Н. И. Пирогова» (1946) вчений зміг оприлюднити окремі фрагменти цієї праці.
Проживаючи в Москві, Г. Жураківський працював у Центральному Науково-дослідному інституті педагогіки при Вищому комуністичному інституті освіти (1935–1937), викладав у Московському обласному педагогічному інституті (1937–1941; 1948–1954) та Московському міському педагогічному інституті (1941–1948), обіймав посаду завідувача відділу зарубіжної педагогіки Науково-дослідного інституту теорії та історії педагогіки АПН РРФСР (1945–1948). Водночас учений продовжує наполегливо досліджувати педагогіку Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Він захищає в 1938 р. кандидатську дисертацію на тему «Афинская школа V–IV вв. до н. э.», а наступного року – докторську дисертацію «История античной педагогики». Остання лягла в основу монографії «Очерки по истории античной педагогики», що вийшла у світ у 1940 р. (друге видання здійснено в 1963 р.). Використання автором значної кількості першоджерел і наукових видань російською, німецькою, англійською та французькою мовами зробило цю працю, незважаючи на ідеологічні нашарування, цінним внеском в історико-педагогічну літературу радянського періоду. У 1945 р. Г. Жураківського було обрано членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР, і він стає одним із організаторів і перших діячів цієї провідної наукової установи.
У середині 1940-х рр. він розпочав роботу над великою монографією, присвяченою науковому аналізу та узагальненню поглядів і практичного досвіду А. Макаренка. У процесі дослідження Геннадій Євгенович не лише ретельно вивчав архівні матеріали, а й влаштовував щорічні вечори пам’яті А.Макаренка з участю в них колишніх співробітників і вихованців Антона Семеновича, проводив щорічні тематичні семінари зі студентами та аспірантами, залучав їх до популяризації спадщини відомого педагога. Вчений, на жаль, устиг побачити надрукованою лише незначну частину своєї ґрунтовної макаренкознавчої праці. Монографія «Педагогические идеи А. С. Макаренко» (1963) та кілька статей, присвячених діяльності визначного педагога, які фактично є фрагментами монографії, вийшли у світ уже після смерті автора.
Також після смерті Г. Жураківського (10 березня 1955 р.), завдяки ініціативі та наполегливості його дружини, вийшла книга «Из истории просвещения в дореволюционной России» (1978). Це видання складається з двох великих незавершених праць ученого – «Пути крестьянского образования в России XVIII в.» та «Общественно-педагогическое движение в Киевском учебном округе в годы попечительства Н. И. Пирогова» (в книзі вона має назву «Из истории общественно-политического движения 60-х гг. XIX в.»). Особливо цікавою для українського читача є друга праця, в якій на багатій архівній базі та на матеріалі періодичних видань середини XIX – початку XX ст. досліджується просвітительська діяльність прогресивної полтавської інтелігенції та історія виникнення у Києві перших недільних шкіл.
Згідно із заповітом Г. Жураківського його трудові заощадження було використано на будівництво дитячого садка, а власну педагогічну бібліотеку, що складалася приблизно з шести тисяч томів на восьми мовах, дружина передала Державній бібліотеці СРСР ім. В. Леніна. У Відділі рукописів цієї книгозбірні знаходиться великий архів ученого, в якому зберігається значна кількість його неопублікованих праць, зокрема рукописи «История педагогических идей в связи с историей начальной и средней школы», «Пражский университет и чешское Возрождениеконца XIV – начала XV в.», «Атлас по истории педагогики» та ін. Зі складом архівного фонду можна ознайомитися за посиланням: https://dlib.rsl.ru/viewer/01004861469#?page=1
Зауважимо, що в історико-педагогічній літературі досить непогано висвітлено московський період творчості Г.Жураківського (праці Д. Бершадської, Ш. Ганеліна, Е. Днєпрова, М. Кругляк). Що стосується діяльності Геннадія Євгеновича у Києві, то вона ще чекає свого дослідника.
Література:
Антонець Н. Б. Геннадій Євгенович Жураківський. Українська педагогіка в персоналіях: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Кн. 2: ХХ ст. / За ред. О. В. Сухомлинської. Київ, 2005.
Анонси та оголошення
03.03.2022
06.02.2021
Шановні колеги!
Звертаємо вашу увагу на можливість налаштування для вчених НАПН України віддаленого доступу до наукометричних баз Scopus та Web of Science.
