П. ОТЛЕ – ФОТО, ВІДЕО
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
| Едуард Отле, батько Поля Отле, 1887 |
Бельгія, Брюссель, будинок Поля Отле, Art nouveau, архітектор Октав ван Рейссельберг. Побудований у 1894 – 1898 рр. |
Найближчий соратник Поля Отле – Анрі Лафонтен (фр. Henri La Fontaine, 22 квітня 1854, Брюссель – 14 травня 1943, Брюссель) – бельгійський юрист, голова Міжнародного бюро миру з 1907 по 1943 рік, лауреат Нобелівської премії миру 1913 року. |
 |
 |
 |
|
У Міжнародному бібліографічному інституті, дітищі П. Отле |
Співробітники МБІ | Міжнародна бібліотека, яка знаходилася в одному приміщенні з МБІ і складалася із фондів бібліотек 60 невеликих міжнародних організацій після їхнього злиття |
Mundaneum |
|||||
| У 1895 р. П. Отле та А. Лафонтен створюють в Брюсселі Міжнародний бібліографічний інститут. Головна мета його вражала уяву: мова йшла про створення всесвітнього каталогу – “Всесвітнього бібліографічного репертуару” (УБР), який містив би відомості про всі твори будь-коли надруковані на Землі за всіма без винятку темами. Усього УБР мав складатися з приблизно 12 мільйонів каталожних карток (була складена картотека, що містила понад 16 млн. карток). Вони накопичувалися в Брюсселі у Палаці п’ятдесятиріччя, в одному з приміщень, яке отримало в 1919 р. назву Всесвітній палац – Mundaneum (Монданеум (пізніше – Мунданеум)). Поряд з картками складалося також зібрання різного роду дидактичних документів, плактів, афіш і навіть доволі несподіваних предметів –кликів африканського кабана, насіння екзотичних рослин та багато іншого. Цей проект був революційним для свого часу: свого роду Інтернет епохи паперових каталогів. У 1921 р. П. Отле та А. Лафонтен підготували документ про Міжнародний центр із складовими елементами: Міжнародний музей, Міжнародна бібліотека, МБІ, Міжнародний бібліографічний репертуар, Документальна енциклопедія і т. і. Безупинно розширюючи Мунданеум, вчені намагалися перетворити його у Всесвітнє місто знання. Складалися й детально розроблялися величні плани будівництва цього майбутнього великого міста-перехрестя людських цивілізацій, яке планували побудувати в Женеві. Його статус бачився таким самим, як у Ватікана, Монако, Ліхтенштейна та інших міні-держав, чия незалежність визнається всіма. Цікаво, що в конкурсі проектів узяв участь й великий архітектор Ле Корбюз’є, проект якого, втім, не було прийнято. Але з плином часу, через різні причини, серед яких значне місце посідає швидке прискорення науково-технічного прогресу, яке дозволило визнати явну застарілість методів роботи Мунданеума, проект був забутий, а зібрані колекції були надовго сховані в стінах безликих і безіменних сховищ Брюсселя. Вже до кінця життя Лафонтена (1943) та Отле (1944) Мунданеум ледве животів. Після багаторічних митарств зібраних колекцій їх було передано у володіння Франкомовного співтовариства Бельгії, яке довірило наприкінці 1990-х рр. їхнє зберігання місту Монсу. І чудо відтворилося: у 1998 р. Мунданеум знову відродився з попелу до великої радості дослідників і цінителів його колекцій. У чудовому обрамленні досить незвичної за своєю архітектурою будівлі ми знову можемо долучитися до історії початку ХХ ст., яка схована в лоні колекцій, і фактів незвичайного життєвого подвигу двох батьків-засновників музею. |
|||||
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Відео |
|||||
| Alle Kennis van de Wereld (Biography of Paul Otlet)
Документальний фільм про П. Отле. Розповідь У. Б. Рейворда, його біографа. Фільм The Man Who Wanted to Classify the World (“Людина, яка хотіла класифікувати світ”) Призи і нагороди: • Вибір 3-го фестивалю наукових фільмів, – Бангкок, Таїланд.
Сцени фільму The Man Who Wanted to Classify the World
Paul Otlet, visioning a web in 1934 – YouTube |